У лютому 2022 року відомий французький режисер-документаліст Фредерік Лаффон почув фразу путіна про те, що України й українців не існує. «Мене це так вразило, що я одразу зрозумів: їду в Україну», — розповів режисер під час презентації свого фільму у Києві.
Документальний фільм «Ми — Україна» знімали протягом трьох років повномасштабної війни. Сьогодні стрічку показали в Києві, у Київському Палаці дітей та юнацтва. Днями її презентували у Брюсселі, а надалі режисер планує представити кіно на світових майданчиках.
Уже з перших кадрів виникає стійка алюзія на українське поетичне кіно. Автор не втручається у картинку, він дає слово своїм героям. Розпочинає оповідь киянка, вчителька хореографії, яка зізнається, що до повномасштабної війни під час навчання дітей використовувала російську, бо так було зручніше. Проте після перших ракетних обстрілів вона зрозуміла, що не може повернутися до цієї мови.
Далі на екрані — діти, які у студії вчать народні пісні та ігри, розписують писанки — така собі старосвітська ідилія. Музиканти на народних інструментах, які зізнаються, що змушені взяти до рук зброю, — українці, звісно, одразу ж впізнають Тараса Компаніченка. Кадри чергуються сигналами повітряної тривоги та вибухами. А потім крупним планом — зруйнований музей Марії Приймаченко на Київщині. Працівники, які розповідають, як з вогню рятували безцінні роботи, плачуть — таке могли зробити лише нелюди. Автор фільму прямо, але водночас ненав’язливо демонструє: триває геноцидальна війна, бо росіяни замахнулися не просто на вбивства людей, а й на знищення культури.
Режисер показує кадри з Харкова — затулені фанерою вікна будинків і стріт-арт картини Гамлета Зіньківського. «Я ніколи не жив так повноцінно», — повторює він своє знамените гасло і додає, що зараз цінність свого мистецтва оцінює у дронах. На екрані — актори харківських театрів, що показують вистави у бомбосховищах — життя триває попри все.
Камера ковзає з Чернівців, що завмерли у хвилині мовчання, до Стін пам’яті у Києві, зруйнованих будинків Харкова — усе це частина трагічної мозаїки історії України. Але у фільмі знайшлося місце й для бабусь із села Козацьке — вони діляться страшними спогадами про сучасних фашистів, обстріли, дрони, співають та чекають на Перемогу.
«Я тут, щоб підсилити Україну у її боротьбі», — звернувся до присутніх Фредерік Лаффон. — «Переконаний, що саме в Україні зараз вирішується доля вільної Європи, а ми хочемо жити у вільній Європі».
«Сьогоднішня подія — це жест міжнародної підтримки, культурної солідарності та фіксація історії Києва й України у ці драматичні часи. Документальний фільм „Ми — Україна“ створив режисер Фредерік Лаффон у співпраці міст-побратимів Києва та Брюсселя. Протягом трьох років повномасштабної війни команда фільму знімала наслідки агресії росії проти України, руйнування, а також життя і будні українців, силу нашого спротиву, нашу культуру, традиції та фольклор», — зазначив під час презентації фільму мер столиці Віталій Кличко.
Він наголосив, що локацію для презентації фільму обрали не випадково. Київський Палац дітей та юнацтва — це місце дитячої творчості, таланту і сили нових поколінь. Воно нагадує, заради кого ми боремося, кого захищаємо і яке талановите покоління виховуємо для відбудови країни.
Мер Києва подякував меру Брюсселя Філіпу Клозу та Марі-Франс Ботт за дружбу, солідарність і візити до Києва в ці воєнні роки. За всю гуманітарну допомогу, надану нашій столиці. А також висловив подяку всій творчій команді фільму, українським і бельгійським партнерам, акторам та команді Київського Палацу дітей та юнацтва за реалізацію проєкту.
«У центрі цієї стрічки — люди. І сьогодні, напередодні Дня Києва, дякую всім киянам, які не здаються, які працюють, творять, допомагають. Та не втрачають віри в себе і в свою країну!» — сказав перед початком кінопоказу Віталій Кличко.
У презентації документального фільму «Ми — Україна» взяли участь представники дипломатичного корпусу, акредитованого в Україні, діячі культури і люди, що стали героями стрічки.
Насамкінець на всіх чекав сюрприз — режисер організував поїздку до столиці бабусь-учасниць фольклорного ансамблю з села Козацьке. Глядачі аплодували стоячи.
І лише-но закінчилася презентація, як пролунав сигнал повітряної тривоги та попередження про ракетну небезпеку через зліт російського МіГ-31К, носія аеробалістичної ракети «Кинджал». А згодом стало відомо: росія завдала удару по цивільному порту в Одесі. Внаслідок атаки загинув один працівник, ще восьмеро отримали поранення — ще один трагічний день з життя українців.
До слова, кияни матимуть змогу переглянути стрічку «Ми — Україна» та поспілкуватися з режисером Фредеріком Лаффоном в Музеї Івана Гончара 25 травня о 17:00 Вхід вільний за попередньою реєстрацією Київ, Лаврська 19, Музей Івана Гончара.
Нагадаємо, 16 листопада 2023 року Брюссель та Київ стали містами-побратимами.
У травні 2024 року на столичній лікарні встановили табличку подяки місту Брюсселю за допомогу в реабілітації військових. Бельгійська столиця придбала необхідне медичне обладнання для київського медичного закладу, і продовжує допомагати Києву і досі.
Наталка МАРКІВ, фото Борис КОРПУСЕНКО «Вечірній Київ»