З 16 по 20 травня, за розпорядженням верховного керівництва держави, зокрема президента Володимира Зеленського, захисники Маріуполя вирушили з території заводу «Азовсталь» для збереження життя особового складу.
За попередніми домовленостями, бійці повинні були залишатися на контрольованій території росіян протягом 4 місяців. Однак, порушуючи всі можливі угоди та міжнародні правові норми, ворог продовжує утримувати захисників в полоні, іноді навіть не надаючи жодних гуманітарних умов.
Крім того, були зафіксовані факти застосування тортур, незаконних “судилищ” та висунення обвинувачень на основі підроблених доказів або взагалі без будь-яких наявних.
«Родини військовополонених звертаються до всіх можливих українських та міжнародних організацій. Іноді відчуваєш безвихідь: куди ще можна звернутися, що ще можна зробити? Здається, ми вже спробували все, але завжди усвідомлюю, що зупинятися не можна,» – ділиться переживаннями кохана захисника Алла.
Олексій та Алла познайомилися у 2021 році. Дівчина з Донеччини, а чоловік з Київщини, але службу ніс у Маріуполі.
«Ми почали спілкуватися в інтернеті, і коли я була у відрядженні в Волновасі, Льоша запропонував зустрітися. Тоді я поскаржилася, що провела все літо в відрядженнях і так і не змогла вибратися на море. Льоша одразу ж запропонував поїхати на Азовське море. І з того моменту все й почалося, буває, з першої зустрічі розумієш, що ця людина настільки твоя. Він має чудове почуття гумору, любить читати. Хоча маємо розбіжності в смаках, я зрозуміла, що це моя людина», – згадує наречена азовця.
Невдовзі пара з’їхалася, але вони не встигли насолодитися повноцінним сімейним життям.
«У Добропіллі, де я жила, залишилися рідні, друзі, робота. Але жодного дня не пожалкувала про переїзд до Маріуполя. З вересня 2021 року Росія почала стягувати війська до кордонів, і Льоша з побратимами постійно відправляли на позиції. Він подарував мені подорож до Єгипту на день народження, виліт планувався з 23 на 24 лютого, але ситуація стала загострюватися», – пригадує дівчина.
Олексія постійно викликали командування, а відпустку щоразу переносили або змінювали. Зрештою пара змогла виїхати з Маріуполя до Київської області, у рідне місто бійця.
«21 лютого ми приїхали до Льоші, він познайомив мене з батьками, і через пару годин його викликали назад в Маріуполь. Мене охопила паніка – я відпускала його в невідомість. Льоша заїхав провідати маму та сказав, що залишає вдома „найцінніше – мені“, – з болем згадує Алла.
Потім пара спілкувалася через відеозв’язок до 24 лютого. Після цього інформацію про коханого Алла отримувала переважно від побратимів. Щодня дівчина продовжувала надсилати Олексію повідомлення й привітала його з днем народження 12 березня.
«Змогли нормально спілкуватися, коли Льоша отримав вогнепальне поранення лівої руки з переломом. Тоді він вже був на „Азовсталі“ та іноді виходив на зв’язок. Одного разу ми навіть зідзвонювалися по відео, я побачила його обличчя, й у його очах була втома, але він намагався бути на позитиві», – говорить наречена бійця.
Останній раз Олексій зателефонував Аллі 18 травня 2022 року. Напередодні в мережі вже ширилися чутки про вихід з Азовсталі, але чоловік завжди намагався заспокоїти кохану.
«18 травня Льоша зателефонував, надіслав усі фотографії з Маріуполя, Азовсталі. Він сказав, що збирається виходити з заводу та знищить телефон. Через кілька днів мені зателефонували з Червоного Хреста, оскільки при виході він вказав мій номер для зв’язку. Мені підтвердили, що Льоша залишив Азовсталь і перебуває в Оленівці – більше зв’язку не було», – ділиться Алла.
Після теракту в Оленівці 29 липня 2022 року, коли росіяни вчинили сплановане масове вбивство військовополонених, хлопець не надіслав жодної конкретної інформації.
У вересні того ж року дівчина побачила відео, опубліковане російськими медіа, на якому Олексій перебував у лікарні Донецька з пораненнями. Після цього бійця перевели в Донецьке СІЗО, де він залишався до 2023 року.
«З вересня 2022 по травень 2023 я не отримувала жодних вісточок, усю цю інформацію я згодом дізналася від побратима, який перебував з Льошею в одній камері. І знову тиша – починаєш звертатися куди лише можеш, ходити на зустрічі, акції», – розповідає наречена азовця.
У листопаді 2023 року в російських телеграм-каналах з’явилася публікація, де Олексію виносять вирок – 24 роки суворого режиму за «руйнування будівель і цивільної інфраструктури».
«Коли наших бійців судять росіяни, вони позбавляють їх статусу військовополонених і незаконно утримують як засуджених. Азовців важко повертати додому, адже в Росії до них відповідне ставлення, а коли ще й засуджені, це ускладнює процес», – зазначає дівчина.
У квітні 2024 року відбувся другий суд. Бійцеві додали ще 4 роки за нібито «вбивство цивільної особи» до загального терміну ув’язнення.
«Я плакала від щастя, що він не отримав довічне – адже після цього військовополонених відправляють у Сибір, де найгірші умови. З цього моменту я усвідомила, що кидаю роботу і робитиму все, аби його повернути. Можливо, буде й третій суд за тероризм, адже Росія почала активно судити азовців за 205 статтею», – ділиться Алла.
З 2022 року відбулися всього два обміни військовополоненими, у яких були «засуджені». Нажаль, кількість бійців, яких звинувачують у фальшивих злочинах, зростає – їх уже понад 130.
«Я вірю, що наші державні органи працюють в постійному режимі, але на четвертий рік чекаємо результату. Я не кажу, що хтось важливіший, а хтось ні, але повинна бути справедливість. Я розумію, що робота триває, але серце вже не витримує, настільки важко морально. Ми вже оббивали всі пороги, мабуть, тільки Офісу Президента ще не відвідали, на жаль», – з емоціями ділиться Алла.
Згодом родичі військовополонених відвідали Рим, аби привернути увагу світової спільноти. За три дні вони дали понад 13 інтерв’ю для європейської преси. Проте тему засудження українських бійців росіянами іноземці почули майже вперше.
«Ми чудово спілкувалися з місцевою владою, ЗМІ, але тему судилищ над військовополоненими ми представили вперше. Відчувається брак роботи з боку МЗС та державних структур за кордоном. І такі ж проблеми відчутні всередині країни. Ми не раз піднімали питання про засудження полонених росіянами, є пряма доказова база, але така практика дуже поодинока», – наголошує кохана азовця.
За словами дівчини, родичі бійців прагнуть, аби питання незаконно засуджених військовополонених піднімали окремо, а державні органи частіше включали його в загальнонаціональні дискусії як в Україні, так і за її межами.
Сім’ї військовополонених продовжують власними силами тримати інформацію про своїх рідних у публічному полі: щонедільні акції, благодійні та спортивні заходи на підтримку ув’язнених бійців.
«Всі акції та маніфестації для того, аби не забували про полонених, ні суспільство, ні влада. Ці акції стосуються не лише „Азову“, а всіх полонених та безвісти зниклих. У нашій родині не лише Льоша в полоні, його вітчим вважається безвісти зниклим. Якщо про полон ми хоч щось знаємо, то про вітчима абсолютно нічого. Розуміємо, що, на жаль, у полоні може статися все», – з болем говорить Алла.
На сьогодні є підтверджені випадки, коли військовополонених та цивільних повернули до України закатованими, а жорстокість тортур вражає навіть досвідчених експертів.
«Чесно, я дуже втомилася від акцій, від несправедливості, просто від всього. Я настільки морально виснажена, що не хочеться нічого. Але щоразу доводиться збирати себе «до купи» і продовжувати цю боротьбу», – ділиться дівчина.
Довічне ув’язнення та Сибір: дружина полоненого азовця розповіла про судилища росіян над коханим.