9 липня 1862 року українець Андрій Потебня наважився на замах на царського намісника Польщі Олександра Лідерса, бажаючи помститися за зловживання з боку слідчих у справах політичних затриманих офіцерів-революціонерів.
Потебня з’явився на світ у 1838 році на Полтавщині, походячи з козацького роду. Він мав старшого брата, Олександра, який став видатним українським мовознавцем. Андрій не поділяв захоплень брата щодо науки. За підтримки батьків він вступив до Орловського, а пізніше до Полоцького кадетського корпусу. Завершив навчання в Санкт-Петербурзі. Після цього став офіцером 16-го Шліссельбурзького піхотного полку, розквартированого у Варшаві, що тоді було частиною автономного Королівства Польського у складі Російської імперії.
Після двох років успішної служби Потебню направили до Царськосільської стрілецької школи поблизу Санкт-Петербурга. Там він познайомився з Зигмунтом Сераковським, другом Тараса Шевченка. З 1857 року той очолював польський військовий гурток, до якого входили офіцери російської армії, що підтримували реформи в Росії та прагнули незалежності Польщі. Зигмунт був прихильником співпраці поляків, росіян та українців для повалення самодержавства — ці погляди також надихнули Потебню.
У 1861 році, повернувшись до Польщі, Андрій Потебня заснував таємний Комітет російських офіцерів, що отримав неофіційну назву “Організація Потебні”. Її учасники активно готували Польське повстання, але деякі з них були викриті. Слідство зловживало своїми повноваженнями під контролем вищих колів, тому Потебня вирішив віддати кулю губернаторові Олександру Лідерсу. Незадовго до замаху Лідерса відкликали до Петербурга, але в цей момент він ще займався розв’язанням політичних справ.
9 липня Лідерс гуляв у Саксонському саду Варшави, зазвичай без охорони. Потебня підійшов з засідки, вистрілив з пістолета, потрапив губернатору в шию й утік, проте надії Потебні на швидку смерть чиновника не здійснилися — рана була не смертельною.
“Негідник стріляє в спину!” — вигукнув Лідерс, затиснувши рану рукою, та повернувся до палацу. Після цього він почав виходити з охороною.
Після спроби замаху Потебня приєднався до польського Січневого повстання. Незважаючи на явну поразку, він пообіцяв зберегти революційний комітет офіцерів. У ніч на 5 березня 1863 року разом із загоном повстанців напав на великий загін російських солдатів біля містечка Пяскова Скала. Потебня отримав поранення в груди та помер на руках своїх побратимів. Останніми його словами були: “Дай вам Бог перемогти в боротьбі проти тиранії”.
Державність Речі Посполитої була втрачена через три поділи Польщі — у 1772, 1793 та 1795 роках. Її території поділили між собою Російська та Австрійська імперії і королівство Пруссія.
Державність полякам вдалося відновити ненадовго завдяки Наполеонові Бонапарту, який у 1807 році сприяв створенню Варшавського герцогства, що перебувало в особистій унії з наполеонівським союзом. Після поразки Наполеона державу знову поділили, але поляки, зокрема шляхта, не полишали надій на її відродження. Одне з великих повстань спалахнуло в листопаді 1830 року, проте завершилося поразкою та суттєвими обмеженнями самоврядування.
Пізніше в національному польському русі сформувалися два основні табори — “білі” та “червоні”. Перші об’єднували переважно велику шляхту, що виступала за пасивну тактику боротьби з метою відновлення політичної автономії. “Червоні”, в свою чергу, включали різноманітні верстви суспільства, які планували здобути незалежність зі зброєю та відновити державу в межах 1772 року.
22 січня 1863 року спалахнуло національне повстання в Королівстві Польському, з метою відновлення державності. Участь в ньому, крім поляків, взяли литовці, білоруси та українці.