Протягом останніх років Київська рада здійснила перейменування близько 300 вулиць, провулків, проспектів та площ, назви яких мали зв’язок з країною-агресором і радянським союзом.
У рамках дерусифікації також була змінена назва вулиці імені російського письменника Івана Тургенєва у Деснянському районі Києва.
Ще у червні 2022 року експертна комісія вирішила включити дану вулицю до списку київських об’єктів, назви яких асоціювалися з Російською Федерацією або її союзниками.
У рамках деколонізації топоніміки було реалізовано рейтингове електронне голосування в додатку “Київ Цифровий”, за результатами якого найвищу підтримку отримала назва “вулиця Михайла Осадчого”. Нова назва обрана в честь українського журналіста і письменника, дисидента, політичного в’язня СРСР, одного із засновників Української асоціації незалежної творчої інтелігенції Михайла Осадчого. Він вважається одним з найяскравіших та водночас найтрагічніших представників української інтелігенції XX століття, чия доля стала символом незламності національного духу.
18 січня 2024 року Київська міська рада офіційно затвердила перейменування вулиці Тургенєва в Деснянському районі на вулицю Михайла Осадчого.
Майбутній поет та дисидент народився 22 березня 1936 року в селі Курмани на Сумщині в родині селян-колгоспників.
У 1958 році юнак завершив навчання на факультеті журналістики Львівського університету, працював редактором у Львівській телестудії, а згодом – викладачем в тому ж університеті.
Його кар’єра розвивалася досить стрімко: Михайло був редактором університетської газети, заступником секретаря парторганізації факультету, інструктором з питань преси у Львівському обкомі КПУ, членом КПРС та Спілки журналістів України. У 1965 році, не маючи аспірантури та наукового керівника, успішно захистив кандидатську дисертацію про Остапа Вишню.
Його поетичний дебют відбувся в університетській газеті, а перша збірка “Місячне поле” була знищена після арешту. У серпні 1965 року його звинуватили в “антирадянській агітації” та засудили до двох років таборів суворого режиму. У Мордовії, де він відбував покарання, працював столяром і серйозно захворів. Після звільнення не мав змоги прописатися у Львові, працював на комбінаті для глухонімих.
Саме в цей період Михайло Осадчий написав біографічну повість про Остапа Вишню “Геній сміху, або зустріч із вождем” та повість “Більмо”, яку передав на Захід через московських дисидентів. Опублікована в 1971 році, вона здобула міжнародне визнання і була перекладена на кілька мов. За свідченням Надії Світличної, літературне опрацювання тексту здійснив Ярослав Ступак, який волів залишитися анонімним.
У січні 1972 року поета заарештували вдруге – знову за “антирадянську діяльність”, зокрема за “Більмо”. На закритому судовому засіданні його засудили до семи років таборів особливо суворого режиму та трьох років заслання. У таборі він активно протестував, голодував, писав листи.
У 1977 році звернувся до Леоніда Брежнєва, а у 1978 – до американського народу, сенату та президента Джиммі Картера з проханням про надання громадянства. Того ж року українська діаспора вручила йому літературну премію імені Івана Франка.
У 1979 році Осадчого заслали в село Милва (Комі АРСР), де він працював кочегаром і охоронцем. Після пожежі на складі, який він охороняв, проти нього була порушена кримінальна справа. Андрій Сахаров перерахував необхідну суму, щоб уникнути ув’язнення, але кошти Осадчому не видали, і суд зобов’язав його сплатити частину збитків.
Після повернення з заслання Михайло Осадчий повернувся до Львова, де тривалий час не міг знайти роботу, працював вантажником, двірником, кочегаром. У листопаді 1987 року став співзасновником Української асоціації незалежної творчої інтелігенції, а з 1988 року – редактором самвидавного журналу “Кафедра”. У грудні того ж року його побили невідомі, а згодом почали надходити телефонні погрози. У 1988 році його офіційно попередили про кримінальну відповідальність за “дармоїдство”.
Незважаючи на переслідування, Осадчий не припиняв творчості. З 1975 року вийшли ще три його поетичні збірки. У 1991 році він захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті в Мюнхені, а у 1993 році став доцентом кафедри журналістики Львівського університету. Був почесним членом швейцарського ПЕН-клубу та членом Львівського відділення Спілки письменників України. Михайло Осадчий помер 5 липня 1994 року у Львові. Його поховано на полі №69 Личаківського цвинтаря. Його життя — це історія незламного духу, боротьби за правду, свободу і гідність, а його творчість — свідчення сили слова, що не піддалося репресіям. *** Повний перелік вулиць Києва, перейменованих з 2014 року. У разі перейменування вулиці, документи киянам змінювати не потрібно До теми: Нові адреси Києва: провулок Надії Світличної у Дарницькому районі Києва.
