З 29 вересня по 12 жовтня 2025 року в селі Гораївка пройшла мистецька резиденція, організована в просторі Бакота Хаб, що об’єднала 15 митців візуального мистецтва з різних куточків України.
Проєкт реалізувала команда ГО «Культурний Клуб» за підтримки Українського Культурного Фонду. Автори ідеї — Аліна Олійник та Андрій Зоїн. Кураторка цьогорічної резиденції — Роксолана Дудка.
Програма резиденції передбачала як роботу над новими мистецькими творами, так і занурення в локальний контекст через дослідження історії регіону, взаємодію з місцевими жителями та природними ландшафтами Дністровського каньйону.
Фокус резиденції — Бакота як символ втрати, пам’яті та відродження. У 1981 році місто Бакота, разом з ще 30 населеними пунктами, було затоплено під час будівництва Новодністровської ГЕС. Тоді зникли 16 тисяч гектарів родючих земель, 100 гектарів лісу, і тисячі людей були змушені залишити свої домівки.
Під час повномасштабного вторгнення 2022 року село Гораївка знову стало притулком для переселенців. У рамках резиденції митці осмислювали цю повторювану втрату, а також зв’язок між особистим і колективним, минулим і сьогоденням.
«Ми працюємо в регіоні, де майже немає туристичної інфраструктури, але є незрівнянний ресурс — історія, пам’ять і природна краса. Цей проєкт має на меті створити нові об’єкти, які збережуть ці сенси для наступних поколінь і водночас підтримають громаду», — відзначили організатори.
За результатами програми резиденції було створено 15 художніх полотен, які залишились в Бакота Хаб як основа постійної експозиції. Окрім того, у межах проєкту було створено:
- серію відеоробіт із розповідями старожилів про Бакоту та життя інших сіл до затоплення для інтерактивної експозиції в клубі-музеї;
- аудіогід «Від Гораївки до Бакоти», що показує культурно-історичні та природні багатства місцевості;
- AR-мурал у селі Гораївка, який оживає завдяки доповненій реальності;
- культурно-пізнавальний туристичний маршрут «Від Гораївки до Бакоти»;
- 10 3D-турів, що дозволяють відвідати культурно-історичні локації регіону онлайн;
- мурал на стіні резиденції Бакота Хаб.
Також була проведена експедиція зі збору предметів спадщини затоплених сіл для музею в селі.
Організатори поділилися деталями про роботи, створені учасниками резиденції.
Тамара Сафарова у «Хранителю і дереві пам’яті» відтворила образ затопленого дерева — «безквітного й безплідного», яке живе в глибинах як пам’ять про спільноту. Його охороняє сом — хранитель історій. Оксана Жарун, авторка «CaO», працює з образом гашеного вапна, що не зникає у воді. «Маса не зникає, а просто переходить — як і пам’ять», — зазначає мисткиня. Наталія Курносова у полотні «Поза часом» представила складну композицію, що базується на витинанці: символах землі, води, захисту та Берегині, які формують космогонічний цикл.
Вероніка Сироткіна, надихнувшись селянкою з снопом кукурудзи, в «Колообігу» зобразила «золотий сніп як оберіг» та рух часу в пейзажі. Ліза Обуховська у роботі «Портал у Бакоту» створила «візуальний портал у світ тиші й магії», де єдинороги на схилах Дністра охороняють духовну силу природи. Олена Боричевська у своєму творі зобразила «Водяного змія» — духа води, який «зітканий із течій, вітру і спогадів» та є символом внутрішньої гармонії і сили.
Олеся Трубнікова у полотні «Затоплений дім» зобразила дівчину на рибі — душу, що пливе до дому. «Це образ втрати, але також і надії, — говорить авторка. — Пам’ять про дім продовжує жити, навіть якщо сам дім вже під водою». Дарина Гарун, створивши «Осад», спиралася на архівні фото й увічнила образ дітей, що «граючись, знищують природу» — символи руйнування під виглядом піклування. Марічка Григоріва у «Те, що залишилось» фіксує тишу пагорбів перед зміною. «Цей пейзаж — як свідчення і тінь трагедії», — ділиться художниця.
Ганна Соловей у «Бакота. Русалка пам’яті» створила образ трипільської богині-русалки: «вона — символ переходу між забуттям і пам’яттю». АКЕЛІНА зобразила в «Бакоті» дім без вікон — метафору витісненого, але живого простору. «Це акт вшанування і тихого спротиву забуттю». Владислав Лебідь у «Порталhead» продовжив серію «Бакотські celebrities», створивши образ знахаря з трьохголовим лебедем — символом єдності трьох світів.
Іван Петрук у полотні «Десь там мовчить моя голова» зобразив постать без голови та рибу — «як образ пам’яті, що зникла, але все ще пульсує під товщею води». Богдан Сокур у своїй роботі «І мертвих більше, ніж живих» переосмислює занепад села та згасання традиційної культури. Літня жінка з косою — фігура, яка символізує межу між світом живих і мертвих. Аліна Хорольська, відеографка, створила серію відеонарративів про архітектуру та орнаменти Гораївки. Її фокус — «стримана краса пересічних вулиць, що зникають».
Резиденція в Бакота Хаб стала простором для рефлексій та нової культури пам’яті. Створені твори — це не лише художні прояви, а й інструменти для збереження, діалогу та нової присутності у просторі, де колись було життя, що нині воскресає в мистецтві.
Команда ГО «Культурний Клуб» та ГО «Територія» протягом кількох років реалізують мистецькі ініціативи в Гораївці та планують продовжувати цю діяльність у майбутньому.
- Від Покровська до Венеції: скульптура Жанни Кадирової вирушила в мистецький тур перед бієнале. У Києві продемонстрували скульптуру «Оригамі Олень» — центральний об’єкт Українського павільйону на 61-й Венеційській бієнале, що запланована на 2026 рік.