Презентація книги, написаної заслуженою журналісткою України, яка довгі роки працювала в Укрінформі, Світланою Галютою, почалася з показу шовкової хустини, створеної пані Світланою.
У Київінформі модераторка заходу Ірина Яковенко представила хустку. На ній зображені ворота до дому в Макарові, де Світлана Галюта провела 33 дні під окупацією. На металі видно сліди від куль, а крізь один з отворів пробилася і розцвіла кульбаба. Цей момент вічного життя пані Світлана відобразила на шовку як символ незламності і перемоги добра.
Хустинка стала малюнком, який здобув обкладинку книги «Війна з мого вікна». Кульбабу пані Світлана помітила тільки через два місяці після виїзду з деокупованого Макарова, коли приїхала за деякими речами з горища. Вона побачила цей краєвид і написала:
«Розстріляна брама мертва лежала,
Тендітна кульбаба її прикрашала
І був цей тандем магічним…
Про смерть і життя, про вічне».
На випуск хустинок направляли донати. Одна з переможниць написала Світлані з офісу Ради Європи в Україні. Хустку подарували пані Марії Пейчинович-Бурич, яка є секретарем Ради Європи та очільницею МЗС Хорватії. Історію Світлани перерозповіли і переклали для дипломатки. На знак солідарності Марія Пейчинович-Бурич одягнула хустку.
«Це мене дуже порадувало, адже інформація про окупацію Київщини поширюється», — зізналася Світлана Галюта.
Хустку з кульбабою під час презентації книзі авторка також подарувала видавцеві, щоб подякувати за роботу над виданням.
Видавець Іван Степурін зазначив:
«Вже 1 500 примірників книги Світлани Галюти „Війна з мого вікна“ розіслані по всіх бібліотеках країни».
Він нагадав, що спогади журналістки вийшли в світ завдяки програмі Українського інституту книги. Жанр роботи Світлани Галюти — художньо-документальна повість.
На початку війни, коли російські війська намагалися захопити Київ «за три дні», у невеличкому Макарові тривала боротьба. Окупанти зайшли в населений пункт і розпочали свою криваву діяльність.
Пані Світлана з 90-річною мамою опинилася в окупації.
Тим часом в Укрінформі стали розшукувати співробітницю. Вже за кілька днів після початку широкомасштабного вторгнення керівник ЗМІ Олександр Харченко зрозумів, що потрібно продовжувати проводити прес-конференції. А пані Світлана на той час керувала роботою пресцентру.
Її телефон не відповідав… В Укрінформі не знали, через що проходить їх журналістка.
«Зв’язку з нею не було. Ми не хотіли про це говорити, бо переживали за неї і сім’ю. І так протягом місяця нічого не знали про журналістку… Лише пізніше, коли читали книгу, дізналися про те, що відбувалося в ті дні. Я вважаю, що це не просто книжка — це унікальний проєкт, адже написана талановитою людиною», — вважає Сергій Сай-Боднар, один з керівників Укрінформу у 2022-му році.
Книгу, за словами Сай-Боднара, Світлана Вікторівна писала під час роботи, коли в Укрінформі проходило по 5-7 пресконференцій на день.
«І вона знаходила сили писати цю книгу для майбутнього», — акцентував його колега.
Модераторка прочитала уривок з книги:
«У мене задзвенів телефон. Я взяла трубку „Це Харченко, Укрінформ“, — почула я. Я відповіла, і паралельно прогримів вибух. Потім ще один. Кинулася до спальні, уткнулась обличчям у подушку, не чула, що говорить начальник, кричала йому, що нас бомбардують. Сказала, що ми тут, як кролики метушимося, і що у моїх друзів підірвали будинок… Все, що вдалось тоді сказати на це у відповідь Сан Саничу — три слова: „Бережіть себе, Свєта…“
Так Світлана Галюта передала першу телефонну розмову під час війни з генеральним директором Укрінформу Олександром Харченком.
Під час презентації книги «Війна з мого вікна» пані Світлана показала один із телефонів — службовий, який залишився на сходах у її домі, коли туди заходили буряти та кадирівці.
Один з окупантів помітив смартфон і запитав, чий він.
Пані Світлана згадала, як усі присутні почали кричати, що він старий та розряджений… Бурят взяв його в руки та повільно передав кадирівцю.
За словами журналістки, сталося диво, бо кадирівець поклав телефон на купу дров, навіть не спробувавши перевірити, що там.
Світлана вважає, що це було божественне диво, адже інакше зміст смартфона коштував би всім присутнім українцям, і жодних книжок та презентацій вже б не було.
«Вони погрожували, що будуть все знищувати і щоб ми вибиралися. А я запитувала: куди ж мені йти зі старенькою мамою?»
У книжці Світлана описала конкретні події, які стали підгрунтям для кримінальних справ, вже відкритих, адже вона зафіксувала свідчення воєнних злочинів.
«Є кримінальне провадження, яке перебуває в ході досудового слідства, і ті свідчення, слова, які озвучуються людьми, набувають певного статусу у кримінальному провадженні за умови виконання певних процесуальних дій», — розповіла Лілія Олійник, юристка, яка представлятиме інтереси Світлани Галюти у Міжнародному кримінальному суді.
Під час пресконференції учасники онлайн цікавились, чи буде друга книга, вже за результатами розслідувань?
«У мене був перший читач цієї книги — слідчий СБУ, який попросив ще на етапі верстки її скинути йому. І він сказав, що маю на основі вже розкритих злочинів написати другу книгу. Я з радістю буду писати про розкриття і кримінальне оцінювання злочинів цих тварюк. Бо цю першу книгу я писала з болем», — поділилася Світлана Галюта.
А ще жінка розповіла про те, як повернулася в порожній Київ і одразу ж поїхала на роботу, тому що це було єдине, що рятувало її від важких спогадів, страху і привидів пережитого.
«Нові книги для бібліотек Києва: Видавнича рада вибирає твори, що надихають». В матеріалі використано фото Івана Степуріна та Київінформу.