20 квітня світова християнська спільнота святкує Світле Воскресіння Христове. З нагоди Великодня «Вечірній Київ» традиційно відтворює сторінки історії унікальних київських храмів, згадка про які нині живе лише на старовинних світлинах.
Однією з найдавніших мурованих святинь Подолу була Воскресенська церква на вулиці Хорива, історія якої сягає XVI століття. У ті далекі часи на її місці височіла дерев’яна церква, зведена коштом гетьмана Остафія Дашкевича.
Перший храм мав бічний вівтар на честь святого Євстафія Плакіди та, ймовірно, існував ще до 1500 року. Хоча точна дата його зведення залишилася в тіні віків, дослідники вбачають сліди його появи у XV столітті, після відбудови Подолу, зруйнованого військами кримського хана Менґлі Ґерая у 1482 році.
Протягом століть Воскресенська церква зазнавала змін та доповнень. У другій половині XVI століття її опікунами стала родина Рожинських, яка подарувала храму частину своїх земель — майбутню Воскресенську слобідку.
Про її велич згадував у 1654 році мандрівник Павло Алепський, описуючи храм із трьома вівтарями та таємничим образом святого Євстафія.
«Ми відстояли службу у прекрасній церкві з трьома вівтарями: на честь Славного Воскресіння, Петра та Павла і мученика Євстафія, образ якого можна бачити на дверях його вівтаря: він сходить з коня, поряд — олень, а в рогах оленя — Христос, що звертається до Євстафія», — розповідає мандрівник.
Дослідники Києва припускають, що третій церковний приділ, на честь Святих Петра і Павла, який бачив Павло Алепський, до Воскресенської церкви був прибудований за часів перебування на київській митрополичій кафедрі Петра Могили (1632–1646).
Після пожежі 1658 року розпочалося спорудження мурованої Воскресенської церкви. Її будівництво, за різними версіями, стартувало в 1670-х роках або наприкінці XVII століття за підтримки грецького купця Михайла Радзинського.
Новий храм став перлиною українського бароко — хрещатий у плані, розчленований коринфськими пілястрами, прикрашений вишуканою ліпниною. У XVIII столітті його неодноразово ремонтували: серед головних жертводавців святині виступали її парафіянин та купець Леонтій Величко, а згодом і козацький сотник Павло Гудима — чоловік онуки Михайла Радзицького.
У 1809 році видатний київський архітектор Андрій Меленський зводить біля церкви муровану дзвіницю.
Після пожежі 1811 року храм був пошкоджений, проте невдовзі відновлений.
Протягом XIX століття на території храму діяла церковнопарафіяльна школа, а дослідники того часу захоплювалися його архітектурою.
Проте під час реставрації 1886 року він втратив традиційну п’ятибанну композицію, залишившись з однією банею.
Відомий київський дослідник Федір Ернст у путівнику «Київ» 1930 року зазначав, що форма церкви нагадувала п’ятизрубний дерев’яний храм — символ епохи Мазепи.
Останнє зображення Воскресенської церкви знайшли на топографічному знімку 1923–1929 років.
На жаль, радянська влада виявилася безжальною до сакральної спадщини старого Києва. Спершу храм закрили, а у 1934–1935 роках його повністю знесли, залишивши лише спогади та кілька світлин. На його місці звели житловий будинок для працівників пожежної охорони в провулку Хорива, 4.
Нетинькований цієї споруди наводив дослідників на думку, що при його спорудженні була використана цегла розібраної Воскресенської церкви.
Також пам’яткознавці стверджують, що накладання плану Києва 1803 року на сучасний топографічний план Подолу показує, що східна та центральна частини Воскресенської церкви, а також храмовий цвинтар у другій половині 1930-х років не були забудовані. Сьогодні вони перебувають під подвір’ям житлового будинку по провулку Хорива, 4. Це дає надію, що в майбутньому можливе проведення археологічних досліджень цієї унікальної історичної пам’ятки…
Попри втрату самої культової споруди, Воскресенська церква залишила глибокий слід у культурному та духовному просторі нашого міста.
Нагадаємо, що на Воскресенці отримала ім’я засновника місцевості — Остафія Дашкевича.
До теми: Втрачені святині Києва: храм Петра і Павла на Подолі.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»