Війна змінює життя. Хтось бере до рук зброю, хтось — волонтерить, а хтось — передає свій досвід іншим. У часи, коли безпека та життя стають надзвичайно крихкими, знання з тактичної медицини набувають особливої ваги. Це не просто набір медичних навичок, а життєво необхідний інструмент, що дозволяє врятувати життя в екстремальних умовах.
Про це під час тренінгу із зупинки масивних кровотеч, організованого найбільшим українським виробником турнікетів «СІЧ Україна», розповів інструктор з тактичної медицини, ветеран війни Олег Лелякін.
Він із власного досвіду знає, наскільки важливо не розгубитися у критичний момент.
«Колись, а це був десь 2011 рік, я стояв поруч із людиною, яка стікала кров’ю, і не знав, що робити. Це було болюче усвідомлення власної безпорадності. Після того я вирішив навчитися рятувати і передавати ці знання іншим», — розповідає Олег.
Його шлях військовослужбовця розпочався у 2014 році, коли добровольцем чоловік став на захист України.
«Перший раз я потрапив на війну 9 травня 2014 року. Тоді це було добровольче формування, але потім ми стали називатися славетний добробат «Айдар».
Півтора року на передовій у Донецькій області дали мені чітке розуміння практичної цінності тактичної медицини. Повернувшись до Києва, я продовжив вивчати цю дисципліну, оскільки вона надає інструменти для швидкої оцінки та реагування на ситуації, що вимагають негайної медичної допомоги.
Я постійно розвивався у цьому напрямку. В результаті влаштувався працювати інструктором у великий тренінговий центр, після — у Національній академії внутрішніх справ працював викладачем з тактичної медицини. Тобто вона вже стала частиною мого життя. І як виявилося дуже добре, бо попереду нас чекала широка війна».
До повномасштабної війни Олег встиг одружитися і стати батьком чарівної донечки, яку любить понад усе. До речі, зі своєю дружиною він познайомився під час Революції Гідності. Обидва були її учасниками, мали дуже схожі погляди, цінності і переконання.
«25 лютого 2022 року я прийшов до своїх побратимів і почалась історія захисту Києва, звільнення Київської області. Далі був Миколаїв, Херсонська та Донецька області. Спочатку я був бойовим медиком взводу, тоді став старшим бойовим медиком роти «, — розповідає ветеран.
Саме в місті Бахмут бойовий медик отримав поранення після якого довго лікувався і був звільнений в запас. В Олега було кілька важких акубаротравм, які призвели до втрати слуху.
«Я не одразу втратив слух. Це почалось в мене з другою контузією. Різко втратив слух на одне вухо, потім сідати почало і друге, але працювати було потрібно, на жаль, мене ніхто не міг замінити на моїй посаді.
Постійно прислуховувався, приглядався, потрібна була комунікація, і ось так я відпрацював такий навик — читати співбесідника по губах. Згодом я вже остаточно втратив слух, це вже було в Києві в лікарні».
Олег зізнається, що не просто йому давалося спілкування і навчання колег, бо він не чув себе і розумів, що його голос може бути надто гучним чи тихим. Він не розумів, яка в нього інтонація.
«Це насправді дуже важка робота. Я багато займався, щоб навчитися відчувати свій голос. Та й зараз кілька разів на тиждень обов’язково беру книжку, саджу перед собою доньку чи дружину і читаю в голос. Вони мені допомагають з інтонацією, поставою. Я хочу бути активним і корисним. Мені це подобається. Я не можу зачинитися і сидіти вдома», — зізнається ветеран.
Отож після повернення з фронту та реабілітації, Олег вирішив передавати свої знання та досвід іншим. Він став інструктором з тактичної медицини найбільшої української компанії з виробництва турнікетів «Січ». Спочатку навчав військових, а потім переключився на цивільних.
«Дуже багато в нас є фахівців, які працюють саме з військовими. А я вирішив трішки відпочити від них, — посміхається чоловік. — Бо цивільним теж потрібно опанувати тактичну медицину».
Запитую в Олега, наскільки важливо кожній людині, яка проживає на відносно безпечних територіях, опанувати основні ази тактичної медицини?
— Наскільки важливо жити, — відповідає Олег. — Якщо людина хоче жити і не боятись, то треба знати і як кровотечу зупинити, і як турнікет накласти. Бо це не тільки про війну. Дуже багато побутових травм, які можуть призвести до смерті. Багато дорожньо-транспортних пригод. На жаль, я сам водій і бачу, що у нас відбувається на дорогах. Тобто цей навик накладання турнікетів може врятувати життя не тільки під час військових дій, але й в буденному житті.
На рахунку Олега кілька сотень проведених тренінгів з тактичної медицини для цивільних. Працівників медіа він теж не вперше навчає.
«Журналісти часто працюють у небезпечних умовах — на фронті, в зонах обстрілів, на місцях трагедій. Саме тому такі знання стають критично важливими. Головна помилка людей — думати, що вони „якось зорієнтуються“ у критичний момент. Але без практики стрес паралізує. Потрібно тренуватися і бажано не один, і не два рази».
На тренінгу учасники також дізналися, коли застосовувати тампонаду та бандаж, чому важливо викликати одразу екстрені служби та як діяти в умовах обстрілу чи аварії. Також на практиці відпрацювали правильне накладання турнікету.
Окрему увагу приділили фактору безпеки рятувальника. Перед наданням допомоги важливо оцінити ризики — фізичні, біологічні та юридичні. Наприклад, працювати в рукавичках, уникати контакту з кров’ю, не застосовувати ліки без призначення лікаря.
Ці знання можуть знадобитися будь-де: під час обстрілу, ДТП чи нещасного випадку.
«Те, наскільки важливий турнікет, видно зі статистики: 80% поранених гинуть від масивної крововтрати за 2-3 хвилини. Та якщо вчасно і правильно накласти джгут, життя можна врятувати», — підсумував Олег Лелякін.
Також читайте:
- У столичному «Центрі комунікації» організували навчання з правил поводження зі зброєю та вибухонебезпечними предметами.
- У столичній мерії пройшов тренінг з домедичної допомоги «Стоп кров, врятуй кінцівку».
Сніжана БОЖОК, «Вечірній Київ»