8 серпня у Києві відбулося прощання з журналісткою Вікторією Рощиною, яка загинула у російському полоні. Її тіло повернули в Україну в рамках обміну ще у лютому цього року. В полоні вона перебувала з серпня 2023 року, коли росіяни затримали її під час збору матеріалів для репортажів на окупованій території.
27-річна Вікторія Рощина залишила по собі чимало репортажів з зон бойових дій та окупованих територій. Вона висвітлювала питання прав людини та воєнні злочини.
Кореспондентка Gazeta.ua була присутня на прощанні та поспілкувалася з колегами Вікторії.
ПANАХИДА
Панахиду за загиблою провели в Михайлівському соборі на Подолі. Перед входом вишикувалися журналісти, багато з яких працювали з Вікторією та знали її особисто. У багатьох руках – квіти: троянди, лілії, соняхи.
До собору під’їжджає катафалк, і всі мовчки спостерігають. Люди в чорному заносять закриту труну до собору. Попереду несуть портрет Вікторії Рощиної. Згодом усі заходять до зали, де розпочинається церемонія прощання.
Вікторія Рощина народилася 6 жовтня 1996 року. Вона працювала в різних медіа, зокрема в “Радіо Свобода”, “Громадському” та “Слідство.Інфо”, а також була позаштатною авторкою “Української правди”. Вперше російські силовики затримали її у березні 2022 року в Бердянську, де вона провела 10 днів у полоні, після чого була випущена під тиском.
У соборі відчувається аромат ладану. Біля портрету загиблої стоїть кошик з квітами від редакції, де вона колись працювала, а також вінок, сплетений із колосків. Перед церемонією деякі присутні підходили, щоб залишити квіти. У залі панує тиша.
Після панахиди всі повільно виходять, спостерігаючи, як труну ставлять у катафалк. Потім вони повільно слідують за автівкою в напрямку Майдану Незалежності, де відбудеться прощання.
ПОКЛИКАННЯ У ЖУРНАЛІСТИЦІ
На Майдані Незалежності вже встановлена апаратура. Люди формують півколо, до мікрофона виходить Ангеліна Карякіна. Зліва стоїть родина Вікторії, а справа – її чорно-білий портрет.
– Я працювала з Вікторією майже три роки. Віка ніколи не кидала справи, – говорить Карякіна. – Вона завжди була на зв’язку і ніколи не скаржилася, вона працювала без вихідних, бо це була її пристрасть. Журналістика – це було її покликання… Вона створювала складнощі для редакцій, але про неї згадують з усмішкою.
24 квітня стало відомо, що тіло Вікторії Рощиної повернули в Україну наприкінці лютого. Критерії її ідентифікації підтвердили за допомогою ДНК-експертизи. Про загибель журналістки повідомили 10 жовтня 2024 року. У листі від Міноборони РФ, отриманому батьком Вікторії, зазначалося, що вона померла 19 вересня 2024 року.
На прощанні був присутній народний депутат України Ярослав Юрчишин, який виступив з промовою.
– Я пам’ятаю її як політичного журналіста, який задавав незручні питання на прес-конференціях. Вікторія була завжди на своєму місці. Її запал горів яскраво, і навіть якщо це коштувало найкоштовнішого – життя, вона продовжувала свою справу.
За даними Координаційного штабу, Рощину планували включити до обміну полоненими 13 або 14 вересня, але цього не відбулося.
Серед присутніх була Юлія Макаренко, яка познайомилася з Вікторією Рощиною ще у 2017 році на тренінгу від Інституту розвитку регіональної преси в Харкові.
– Я працювала в розслідуваннях. Вікторія тоді тільки починала свою кар’єру, – сказала Юлія, тримаючи мікрофон. – Вона була дуже ініціативною і завжди подробиць питала про те, що не розуміла.
Юлія додала, що згодом зустрічала Вікторію під час роботи в судах.
– Коли ми були на суді по справі Паші “Мерседесу”, Вікторія намагалася дослідити ситуацію з різних кутів, – згадала вона. – Всі відео, які потрапили в Telegram, були зняті Вікторією, і вона завжди знаходила можливість взяти коментар.
Останній раз вони бачилися на суді по справі Червінського, трохи поговорили і все. Спочатку на новину про смерть Вікторії Юлія не повірила.
– Я сподівалася, що побачу її на наступному суді, але коли з’явилася інформація про зникнення, я, як і всі колеги, чекала на її повернення і не вірила навіть тоді, коли прийшло повідомлення батькові про загибель. Думала, це якась помилка.
Розслідувачі “Слідства.Інфо” разом з іншими медіа зібрали свідчення, які вказують на жорстокі умови утримання журналістки. У полоні українську журналістку катували: на її тілі були численні ножові поранення, її вага зменшилась до 30 кілограмів.
– Віка ніколи не йшла на компроміси з росіянами, навіть якщо це коштувало її життя. Вона знала, що їй загрожує небезпека, і не предавала своїх принципів, – зазначила Юлія Макаренко.
ЗГЛАДЖУВАЛИ КУТИ
Тарас Ільків, який працював з Вікторією Рощиною, тепер військовий, але раніше був редактором на “Радіо Свобода”.
– Я працював з Вікторією в перші місяці широкомасштабного вторгнення. Вона була відповідальною за репортажі з окупованих міст, і ця робота була надзвичайно важлива, – каже Тарас. – Вікторія приходила зі своїм баченням і чітким планом, що робило роботу більш плідною.
Тарас підкреслює, що завдяки всім репортажам суспільство дізнавалося правду про життя в окупації.
– У весні 2022 року майже ніхто не писав про життя в окупації. Вікторія зробила величезну роботу по збору інформації, оскільки зрозуміла, що речі, які відбувалися, потребували висвітлення, – згадує Тарас. – Вона показала, що українці в окупованих територіях, і про них не можна забувати.
Ільків зазначає, що її матеріали спростували російську пропаганду і показали справжні обставини окупації.
– Я вірю, що через роки її роботи будуть вивчати на факультетах журналістики не тільки в Україні, а й за кордоном. Її репортажі руйнують міфи, які росіяни намагаються нав’язати.
КАТУВАННЯ І ПОБИТТЯ
Люди по черзі підходять до труни, затримуються на кілька секунд, залишають квіти, пригортають руки або чоло до труни. Дехто ставить коліна та нахиляється.
– Я відстежувала важливі події у країні, і історія Вікторії Рощиної, її досвід у полоні вражає, – каже Катерина. – Загибель журналістки в полоні жахлива, і відповідальні за це зрозумілі.
Щодо катувань українських полонених вона зазначає, що це метод залякування.
– Вони обирають певні категорії людей, які виступають проти їхнього режиму, затримують, катують, а інколи просто зникають, намагаючись запобігти бунту, – додає Катерина. – Це тактика залякування населення.
Катерина сподівається на покарання винних у смерті Рощиної та інших загиблих українців.
– Методи відкритої розвідки допомагають виявити зловмисників. Ми живемо в епоху цифрових технологій, де інформація зберігається, і вбивці можуть бути знайдені, залежно від змін у владі в РФ, – зазначає жінка.
Прокуратура заочно оголосила підозру начальнику СІЗО №2 у Таганрозі Ростовської області РФ, підполковнику внутрішньої служби РФ Олександру Штоду, причетному до катувань Вікторії Рощиної.
У полоні журналістка зазнала систематичних катувань, побиттів, принижень, обмеження у доступі до базових потреб. Їй також надавали жодної медичної допомоги, а фізичні покарання стали постійними.
Вікторію Рощину поховали на Байковому кладовищі.