Роман Aurora Borealis Максима Гаха був опублікований у Видавництві Жупанського. Твір поєднує дві паралельні сюжетні лінії. Одна з них розглядає афінянина, який у період Пелопоннеської війни 429 року до нашої ери подорожує до Скіфії в пошуках зниклого батька. Інша лінія розгортається в 1323 році нашої ери, в часи, коли Римська імперія ще існує, але вже у формі республіки, а Європа переживає стрімкий технологічний прогрес. Константинопольський експерт із антикваріату намагається відшукати стародавній скіфський амулет, слід якого веде до таємних товариств, згідно сюжету.
Олексій Жупанський, видавець, повідомляє, що Aurora Borealis є сумішшю альтернативної історії, фантастики, фентезі, давньогрецьких міфів, шпигунського детективу та історичного роману.
17 травня Максим Гах, автор роману, презентував новинку у столичній книгарні Readeat. Подію відвідав і редактор “Країни”.
— Один із головних персонажів Aurora Borealis, спеціаліст зі старожитностей Віктор Корнелій Ерфе, спочатку вивчав археологію, але втратив до неї інтерес. Він почав відчувати, що все, що він досліджує, є лише уламками та сміттям, — розповідає Максим Гах. — Робота над цією книгою для мене стала своєрідною археологією, під час якої я намагався виявити фрагменти минулого в інших текстах. Я прагнув зібрати їх в одне ціле та пояснити, оскільки це суть археології.
Кожен історичний роман порушує питання розуміння певного періоду минулого з перспективи сучасності. Всі вони розповідають як про свій час, так і про той, який вони описують. Тому Aurora Borealis суттєво більше про сучасність, ніж про античність: “Те, про що ми говоримо, — це в основному про самих себе”.
Роман складається з двох самостійних сюжетних ліній. Спочатку в мене була лише концепція кіберпанкового світу альтернативного Середньовіччя. Коли я зрозумів, що чогось не вистачає, з’явилася антична, скіфська частина.
Осяяння настало під час президентських виборів 2019 року. Коли переміг Володимир Зеленський, деякі люди насправді плакали, вважаючи, що все погано й жахливо. Я тоді читав “Пелопоннеську війну” американського історика Дональда Кагана і проходив через, на мій погляд, найгірший період для Афін, з якого й почалася моя книга. Афіняни зазнають поразки і опиняються в блокаді. Починається епідемія, а стратег Перикл помирає. Політична невизначеність. Популісти пропонують прості рішення. Це нагадало мені нашу реальність. Хоча зрештою виявилося, що це був далеко не найгірший період в історії Афін — попереду була катастрофічна експедиція на Сицилію, а згодом і поразка у війні. Неймовірно, що те, з чого вони починали, не було найгіршим, хоча так здавалося. Бажання написати про ці події стало ще сильнішим, коли почалась повномасштабна війна. В цілому історія повторюється, принаймні у драматургії.
Античність дивує тим, що швидко з’явилося безліч речей, які залишається актуальними й сьогодні. Наприклад, демократія, що виникла в Афінах, вважається найефективнішою формою правління, навіть якщо досконалого варіанту не існує. А Рим створив республіку з усіма інститутами для стримувань і противаг, які теоретично мали завадити узурпації влади. Пізніше, проте, це сталося, і республіка перетворилася на імперію, але сама концепція вже існувала.
Мене завжди вражало, чому все працювало, а потім занепало. Майже на тисячу років людство опинилося в стані феодальної роздробленості та постійних міжусобиць, а інституції практично зникли. Коли ж створювалися Сполучені Штати Америки, вони запозичили грецькі й римські ідеї, заявивши: “Давайте побудуємо державу, засновану на античності”. Це було очевидним, що така модель здатна функціонувати.
Для мене ідея вічного повернення до чогось більш дієвого втілилася саме в античності, але я зрозумів, що недостатньо знаю про ті деталі, які збагачують оповідь. Я перечитував античну класику, зокрема Геродота, грецьку драматургію та історії римських імператорів. Чим більше я досліджував, тим більше розросталася книжка.
Чи міг би роман бути менш об’ємним? Можливо. Але в якийсь момент я зрозумів, що в художній літературі не все має бути логічним. Не все в обсязі твору повинно мати сенс, деякі епізоди просто існують. Я не відкидав їх, а слідував за сюжетом, поки не досягнув півтора мільйона знаків, дійшовши до граничного ліміту у Google Документах. Принаймні, на момент написання, я не відчував цього обсягу, і зрозумів, що написав багато, лише коли потрібно було роздрукувати для редагування, і переді мною поставили перемотану плівкою гору сторінок А4.
В цілому історія повторюється, принаймні у драматургії.
Дві сюжетні лінії можна було б видати як окремі романи по 400 сторінок. Але це не настільки цікаво. Коли читаєш паралельно, виявляєш більше з’єднань. У певному сенсі лінії дзеркальні. Якщо взяти географічну траєкторію, герої в одній подорожують з Риму до Скіфії, а в іншій – навпаки.
Головна відмінність між двома сюжетами – це темп і інформаційна насиченість. Давніша лінія відповідає духу свого часу, де все просто, лінійно та відбувається повільнішим темпом. Це можна порівняти з античним вестерном на північно-східному фронтирі, відносно Греції. Іншу, кіберпанкову, лінію я намагався писати п’ять чи шість разів, поки не зрозумів, як її формувати. Вона значно швидша, відображає наше перенасичене життя. У певні моменти я прагнув до перевантаження інформацією, коли її так багато, що важко вирізнити, що важливо, а що ні.
Читач Aurora Borealis розуміє, що тримає в руках сучасну книгу. Як, наприклад, у історичних романах Гора Відала “Сотворіння світу” та “Юліан”, які справили на мене великий вплив. Змішування різних перспектив – це цікаво. Усі підходи мають свої виправдання та право на існування в епоху постмодернізму. Наприклад, в мене є розділ, стилізований під давньогрецьку трагедію, але це, очевидно, іронія.
Поворотний момент, точка розходження між нашою реальністю та вигаданою, в Aurora Borealis відбувається під час правління Юліана, про якого я читав в романі Гора Відала. Це був останній римський імператор, який не належав до християнства, а залишався язичником. Він правив лише два роки, а його смерть трапилася за підозрілих обставин. Існує думка, що це могла бути змова християн для відновлення політеїзму. Християнство вже стало потужною силою.
Мій роман висвітлює Європу та європейський культурний простір. У нашій історії християнство зіграло важливу роль, а темні віки стали такими, якими вони були, зокрема через вплив християнства. У моїй книзі історія пішла так, що Юліан правив довго і став одним із найвпливовіших імператорів. Він переміг християнство, зміцнив слабку імперію та привів до відновлення республіки. Тут його називають не Відступником, а Правдоборцем.
Не можу точно сказати, чи в Aurora Borealis представлений найкращий варіант. Коли анонс книги з’явився, хтось запитав: “Це утопія чи антиутопія?” Відповів, що це залежить від ваших поглядів. Для когось — це антиутопія через панування крайнього лібералізму, а для когось — утопія, оскільки це світ великої особистої свободи, де держава надає громадянину карт-бланш. Наприклад, хочеш стати наркозалежним — будь ласка. Хочеш вкоротити собі віку — є відведені місця.
Одна з основних тем роману – це протистояння в окремій особі та в соціумі між свободою та належністю до колективу. Люди еволюціонували від приматів, які є соціальними істотами, тому завжди існує бажання належати до чогось. І адже, оскільки маємо абстрактне мислення, вигадали багато понять, аби приєднатися до них. Це як контейнери, куди ми вміщаємо себе — корпорація, клас, раса, компанія тощо.
Усьому людству властивий маятник між прагненням об’єднатися в масу і прагненням розпастися на окремих індивідів. Наприклад, перша половина XX століття – це абсолютна перевага тоталітарних режимів. Практично вся Європа була тоталітарною у тій чи іншій формі. Можливо, це стало наслідком тривоги і змін у світі, але це був тренд. Рух MAGA також намагається повернути всіх до якихось традиційних цінностей. Проте з Другої світової війни до наших днів триває епоха свободи індивідуума. Можливо, вона продовжиться й у майбутньому.
У книзі дихотомія між імперією та республікою відображає ці два людські прагнення. Маятник добре показує зміни, оскільки це третя імперія та третя республіка. Вони постійно змінюються, адже людські прагнення мусять змінюватися. Імперія в книжці — це традиційна тоталітарна держава. Неможливо навіть зрозуміти різницю між комунізмом і фашизмом, оскільки ідеології насправді не важливі. Коли їх відкинути, тоталітаризм прагне перетворити групу індивідуумів в суцільну масу, тоді як республіка в романі доведена до абсурду. Через фрагментованість світу, перенасиченість інформацією та стремління належати до чогось, у певний момент люди можуть з досадою вимовити: “Не можна ж так жити, поверніть нам вождя”.
У моїй голові вже окреслено концепцію продовження Aurora Borealis. Воно буде відрізнятися від першої частини. Герої, епоха та стилістика залишаться інші. Єдине, що залишиться — центральна тема, яка отримає суттєвий розвиток, пояснення та інтерпретацію.