Нещодавно у Головному корпусі Національного музею історії України в II світовій війні відбулася зустріч з «бойовими пінгвінами» — полярникам, які стали захисниками України.
Захід об’єднав науковців та киян, які прагнули почути історії тих, хто повернувся з крижаної Антарктики, щоб боронити свою країну.
Головними спікерами події стали: Юрій Лишенко, учасник чотирьох антарктичних експедицій, ветеран російсько-української війни, та Євген Дикий, директор Національного антарктичного наукового центру, також ветеран війни. Вони поділилися своїм досвідом, розповівши про наукові дослідження України на станції «Академік Вернадський» та про те, як полярники адаптувалися до військової служби.
Особливу увагу було приділено історії Юрія Лишенка, який після втрати ноги внаслідок ворожого обстрілу не лише не здався, а й повернувся до Антарктики у складі сезонної експедиції. Його розповідь про силу духу та незламність викликала глибоку повагу у присутніх.
Пан Юрій розповів, що долучився до українських антарктичних експедицій ще у 2011 році, і з того часу провів чотири зимівлі на станції «Академік Вернадський». Він працював дизелістом, забезпечуючи функціонування життєво важливих систем станції, а з 27-ї експедиції став відповідальним за нове обладнання, зробивши його екологічнішим та ефективнішим.
«Коли почалася війна, я був в Антарктиді, на станції «Академік Вернадський». Але думки були лише про Україну. Вибір був очевидним — повертатися і стати на захист рідної землі. Після повернення я приєднався до Збройних Сил України, потрапив до 1-ї механізованої бригади, і невдовзі опинився на передовій. Ми воювали під Куп’янськом, коли я отримав важке поранення. Втрата ноги — це те, що змінило моє життя назавжди. Цей день я називаю своїм другим днем народженням, бо міг його не пережити…”- розповідає Юрій Лишенко.
Своїм третім днем народженням, пан Юрій вважає дивовижний випадок, коли він вижив після ракетного удару по шпиталю в Києві, де проходив лікування. Після протезування він не тільки відновився, а й знову вирушив до Антарктики у складі сезонної експедиції.
«Попри все, я не здався. Пройшов лікування, протезування і повернувся до Антарктики у складі сезонної експедиції. Дослідження, життя серед льодовиків, праця на станції — це теж частина мене. Як і захист України. І я пишаюся тим, що можу робити обидві справи», — наголошує науковець.
Директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий зазначив, що з початку війни до лав ЗСУ вступили 29 полярників — це майже дві повні команди зимівлі станції «Академік Вернадський». Вони адаптували свої знання до військових умов, ставши саперами, операторами дронів, зв’язківцями та піхотинцями. Їхній унікальний досвід виживання в Антарктиді допомагає їм у військовій службі.
Також Євген Дикий розповів гостям музею і про наукову місію та дослідження української антарктичної станції «Академік Вернадський». На сьогодні — це важливий стратегічний науковий об’єкт, який забезпечує важливі дослідження у сфері кліматології, біології, геофізики та гідрології. Її функціонування підтримує позиції України у міжнародній науковій спільноті, що є важливим навіть під час війни.
«Українська антарктична програма — це не просто наука, а вагомий внесок у зміцнення міжнародного авторитету нашої держави. Навіть у часи війни ми не припиняємо досліджень, показуючи світові, що здатні зберігати і розвивати свої стратегічні інтереси», — наголошує Євген Дикий.
Науковець розповідає, що станція «Академік Вернадський» входить до числа найефективніших у світі. При обмеженому фінансуванні українські полярники отримують важливі наукові результати, що мають значення не лише для нашої країни, а й для глобальних досліджень клімату, біорізноманіття та геофізики.
«Збереження української присутності на льодовому континенті — це гарантія того, що нас поважають, чують і рахуються з нашими дослідженнями. Антарктида — це стратегічний простір, і його не можна полишати, як би цього не хотіли наші вороги.
Цікаво, що російська пропаганда неодноразово намагалася дискредитувати нашу присутність в Антарктиді, вигадуючи маніпулятивні заголовки та брехливі тези про «мільйони на пінгвінів». Вони спекулювали даними про закупівлю вина та морепродуктів, подаючи це як марне витрачання коштів. Насправді реальна ситуація значно складніша: раціон полярників формується на рік уперед і розподіляється між 14 учасниками експедиції, які працюють в умовах ізоляції та екстремального клімату», — розповідає директор наукового центру.
На запитання, чи не доцільніше було б направити ці кошти на військові потреби, директор наукового центру відповів: «Жодне фінансування станції не може бути перенаправлене на військові потреби, оскільки це окремий напрям бюджету».
За його словами, відмова від участі в антарктичній програмі означала б втрату 30 років зусиль та інвестицій, що стало б подарунком для наших ворогів.
«Росіяни прагнуть послабити позиції України на міжнародній арені, і знищення нашої антарктичної програми було б для них вигідним», — переконаний Євген Дикий.
Наразі науковці станції «Академік Вернадський» продовжують свою роботу, попри війну, складну геополітичну ситуацію та постійні інформаційні атаки, адже українська присутність в Антарктиді має стратегічне значення. Саме це стало ключовою темою зустрічі у Музеї війни, де полярники поділилися своїми історіями та досвідом.
Також відвідувачі музею мали змогу поставити науковцям свої запитання, дізнатися більше про життя на станції «Академік Вернадський» та про внесок українських науковців у світову науку.
«Для полярників Антарктика — це не просто робота, а місце, яке стає другим домом. Кожен, хто повертається на станцію „Академік Вернадський“, відчуває, що він вдома. Навіть після кількох експедицій залишається біла заздрість до тих, хто вперше відкриває для себе цей унікальний світ», — зауважує Юрій Лишенко.
Життя полярників на станції «Академік Вернадський» — це унікальний досвід, який поєднує науку, дослідження та фізичну витривалість. Попри ізоляцію та складні кліматичні умови, команда експедиції знайшла способи адаптуватися та зробити життя на станції комфортним.
Також науковці зізналися, що Антарктика — це унікальне місце, де тварини не бояться людей, адже тут немає хижаків, що загрожували б їм. Морські котики, пінгвіни та інші мешканці континенту сприймають людей просто як частину пейзажу.
«Щодо пінгвінів, то полярники швидко втрачають романтичний погляд на них, адже кількість цих птахів навколо станції сягає тисяч. Їхня присутність — це не лише милий образ із документальних фільмів, а й постійний шум, запах і невіддільна частина повсякденного життя в Антарктиці. Деякі види пінгвінів, як Аделі, навіть проявляють цікавість до людей, підходять ближче і досліджують нові об’єкти», — розповідає Євген Дикий.
Антарктида не лише відкриває нові горизонти для науки, а й змінює тих, хто там працює. Вона формує витривалість, адаптивність та глибоку повагу до природи. Для багатьох полярників це не просто місце досліджень, а частина життя, до якої вони повертаються знову і знову, щоб продовжувати відкривати невідоме та зберігати наукову спадщину України на крижаному континенті.
Нагадаємо, що станція «Академік Вернадський» — єдина українська антарктична станція, розташована на острові Галіндез, за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова.
Заснована у 1947 році, як британська станція «Фарадей», а у 1996 році її передали Україні. Згодом вона змінила назву на честь видатного українського вченого, академіка Володимира Вернадського.
Станція є важливим науковим і геополітичним об’єктом, що забезпечує міжнародну присутність України в Антарктиді та сприяє глобальним дослідженням кліматичних змін.
До теми: У Києві відкрили фотовиставку про британсько-українську антарктичну історію, криголам і старовинну бібліотеку.
Світлини для публікації надані пресслужбою національного музею історії України в II світовій війні.
Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»