Анонс приїзду до України нобелівської лауреатки Ольги Токарчук викликав чималий резонанс.
Реєстрації на зустрічі у Києві та Львові закрили буквально за день. І якщо у Львові, зважаючи на популярність події, змінили локацію — обрали більшу залу в університеті Франка, то у Києві це зробити не вдалося — зустріч відбулася у Великій залі Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС, яка була переповнена. І, складалося враження, що всі ці люди потім вистояли чергу по автограф.
Зустріч організував Польський Інститут у Києві. Модерував розмову письменниці Володимир Єрмоленко — філософ, есеїст, перекладач, президент Українського ПЕН. Майстерний синхронний переклад виконала Олена Шеремет.
Зустріч почалася з хвилини мовчання за всіма захисниками України, а також за знаменитим письменником Валерієм Шевчуком, з яким кияни прощалися 8 травня.
Насамперед Ольга Токарчук пояснила, чому вона прибула в Україну. Вона пригадала, що новина про початок повномасштабної війни здалася їй нереальною, адже здавалося, що такого не може бути, що події такого розмаху залишилися у минулому. І з того часу не було ні дня, коли б вона так чи інакше не думала про українців і нашу війну. Вона запевнила, що таких людей у Польщі дуже багато, і вони продовжують допомагати.
Проте вона хотіла приїхати, щоб підтримати українців і зрозуміти, відчути, як ми справляємося з цією бідою. Очевидно, що вже перша зустріч у Києві її зворушила — так багато людей прийшли послухати і поговорити про літературу.
Вона розповіла, що їхала до столиці України з побоюваннями побачити страшні руйнування та шрами у місті. Проте побачила чисте, доглянуті й квітучі вулиці. Це здивувало її, бо вона не думала, що коли точиться страшна і кривава війна, люди все одно знаходять час, щоб садити квіти.
Розмова із Єрмоленком була про літературу, яка об’єднує людей з різних культур, наділяє різною оптикою і дає нагоду доторкнутися до досвіду інших, подивитися на світ очима когось іншого. Про реалізм і особливості мови, яка досить часто обмежує письменника, але з іншого боку дає можливість читачу заповнити «пробіли», недомовленість. Вона згадала «Арабески» Сергія Жадана, які в особливий спосіб розповідають про страшні речі, і чимось суголосні з розповідями про Голокост Анни Арендт.
Ольга Токарчук розповіла, які прийоми використовує під час написання своїх творів, жартувала, що Нобелівська премія дарувала їй своєрідне «звільнення» від письменницького неспокою. А створивши «Книги Якова», вона наче закрила гештальт «великої форми».
Проте і зараз вона працює над великим романом, постійно відчуваючи, як спливає час і забирає чимало сил. Нова робота — про ідентичність. Події розгортаються на територіях, які Польща отримала після Другої світової війни на заході від Німеччини після Ялтинської конференції. Її цікавить, як на цих землях багато етносів перемішуються і з цього хаосу утворюється нова спільнота.
Неминуче, що розмова постійно поверталася до теми нашої сучасної війни. Володимир Єрмоленко поцікавився, як вона трактує у своїх творах гнів і як його проживати у реальному житті. Бо це те, за що часто докоряють українцям за кордоном — ми сповнені болем та гнівом.
Ольга Токарчук пригадала, як ще до 2014 року вела дискусії з українською письменницею Наталкою Сняданко, яка ділилася своїм болем — їй коштувало чимало зусиль, аби захистити своїх дітей від імперських замашок росії навіть на рівні мультиків про ведмедя. Тоді Польща мала велику віддачу матеріальних і не тільки благ від входження в Євросоюз, зростав добробут, і Ользі Токарчук здавалося, що це час позбуватися заскорузлої національної ідентичності…
Тоді Токарчук не розуміла Сняданко. Проте зараз у знаменитої польської письменниці немає сумнівів, що за своє треба триматися і українці мають усі права на справедливий гнів, бо у нас зараз триває війна не просто за території, землю, а за свою ідентичність.
Разом із тим вона впевнена, що люди не народжуються з певною ідентичністю — це наслідок нашої зустрічі з культурою, у якій ми виросли, або свідомий вибір. І найбільшою свободою є право обирати ідентичність, ніхто не має права нав’язувати її.
«Зараз українці борються не тільки за себе, а й за цивілізацію як таку, проти варварства і жорстокості. Навіть важко описати, чим зараз є росіяни. Я не знаю, як ви бачите цю боротьбу зі свого боку, але хочу запевнити, що ви маєте велику підтримку зі всього світу. У Польщі був великий підйом підтримки України, велика хвиля солідарності, якої я не бачила з часів нашої „Солідарності“ у 80-х роках. І хочу запевнити, що більшість поляків підтримує Україну», — сказала Ольга Токарчук.
Нагадаємо, Ольга Токарчук — польська письменниця, есеїстка, поетка, сценаристка, лауреатка Нобелівської премії з літератури та лауреатка багатьох престижних літературних відзнак Ольга Токарчук! «Мандрівка людей книги», «Е. Е.», «Шафа», «Гра на багатьох барабанчиках», «Бігуни», «Книги Якова», «Емпусіон», «Чутливий наратор» — далеко неповний перелік її найвідоміших та найулюбленіших серед читачів книжок.
Ольга Токарчук неодноразово висловлювала підтримку українському народові у його боротьбі за свободу та незалежність. І цей візит є важливим жестом культурної та гуманітарної підтримки України.
Читайте також:
«Мотанка — це про внутрішнє прагнення перемогти ворога»: інтерв’ю з художницею Ірчією Бондаренко
Наталка МАРКІВ, «Вечірній Київ»