Золота доба київської архітектури: чим цікава вулиця Владислава Городецького

У 1862 році імператор Олександр II подарував маєток генерал-майору Федору Трепову, який пізніше продав ділянку відомому професору медицини Фрідріху Мьорінгу. Він уже активно скуповував менші ділянки у цій місцевості. Згодом його володіння розширилися до понад 10,5 гектарів. Більшу частину ділянки професор виділив під міський сад, дозволивши прокласти тут нову вулицю, що й було реалізовано у 1873-1874 роках.

Сад Мьорінга став одним із найулюбленіших місць для відпочинку киян, тут були оранжереї, городи, виноградники, ставок із купальнею, який взимку перетворювався на ковзанку.

Професор Мьорінг помер у 1887 році, коли в Києві почалася будівельна лихоманка. Його нащадки вирішили віддати ці угіддя під забудову, звернувшись у 1891 році з відповідною ініціативою до Міської думи, проте ця ідея не набрала тоді необхідної підтримки.

Але з початком будівельної лихоманки у Києві, садиба професора стала надзвичайно привабливою для реалізації комерційних проєктів.

Вже у 1895 році було створене Київське домобудівне товариство, яке очолив інженер і домовласник Іван Сибіряков. До правління увійшли Михайло Федорович Мьорінг, син професора та одноосібний власник садиби, підприємець і меценат Давид Марголін та архітектор Георгій Шлейфер.

5 січня 1896 року було оформлено угоду про продаж садиби за ціною 1,8 млн карбованців.

Забудова садиби розпочалася у 1895-1896 роках, а вже невдовзі були прокладені чотири нові вулиці: Миколаївська, Ольгинська, Мьоринговська та Нова, а на місці колишнього ставка облаштували Миколаївську площу.

На ній залишили свої унікальні творіння видатні київські зодчі: Владислав Городецький, Георгій Шлейфер, Едуард Фердинанд Брадтман, Микола Казанський, Мартин Клуг та Микола Яскевич.

За свою вишукану та помпезну архітектуру цю місцевості прозвали «Київським Парижем.

На жаль, не всі з них збереглися, переживши драматичні події часів Другої світової війни.

ГОТЕЛЬ КОНТИНЕНТАЛЬ

Збудований у 1897 році, «готель «Континенталь» вважався одним з кращих готелів тогочасного Києва.

Розкішну будівлю створили видатні тогочасні зодчі Георгій Шлейфер та Едуард-Фердинанд Брадтман. Також у проєкті будівництва взяв участь і сам Владислав Городецький, що працював над внутрішнім плануванням приміщень.

Чотириповерхова будівля готелю була оформлена у стилі ренесансу, мала надзвичайно вишуканий та пишний декор. Особливо вражали своєю неабиякою розкішшю внутрішнє оздоблення готелю. Загальна вартість будівництва коштувала майже мільйон рублів.

Фешенебельний готель мав сто номерів, великий ресторан, розкішні кабінети, більярдну, загальний салон, чотири читальні та власну кав’ярню. Також до послуг гостей був зимовий та літній сад у дворику, з фонтаном, що світиться.

На момент будівництва «Континенталь» мав одне з кращих технічних оснащень: два електричні ліфти — пасажирський та багажний, комори для зберігання багажу та дорогоцінних речей, а також влаштовано парове опалення, вентиляція та електричне освітлення.

Номери мали власні ванні кімнати, а по всій будівлі було проведено гарячу воду.

За розкішшю інтер’єрів та високим рівнем сервісу, «Континенталь» порівнювали з кращими готелями Америки та Європи.

У вересні 1941 року будівля готелю була сильно пошкоджена внаслідок пожежі на Хрещатику. Після війни її вдалося відновити, але у дуже спрощених формах. Вишукані інтер’єри та умеблювання не збереглися.

ВТРАЧЕНИЙ ЦИРК КРУТІКОВА «HIPPO-PALACE»

6 грудня 1902 року у Києві на вулиці Миколаївській, 7 відкрили будівлю першого міського цирку, який був відомий киянам як Цирк Крутікова або Hippo-palace.

Ця легендарна споруда була виконана у стилі модерн і чудово доповнювала тогочасну історичну забудову вулиці. Проєкт здійснив київський зодчий Едуард Брадтман.

Замовником будівництва цирку став відомий тогочасний кінний магнат Петро Крутіков. Спорудження будівлі коштувало йому 325 тисяч карбованців це значно перевищувало його наявні статки, тому Петро Крутіков навіть був змушений продати маєток на Липках, який успадкував від батька.

Цирк Крутікова — перша споруда Києва, побудована у стилі модерну. Головний фасад будівлі прикрашала унікальна арка-вікно, яка стала домінантою цього вишуканого двоповерхового будинку. Споруда була абсолютно новаторською, була оснащена системою опалення та гардеробом, а також шарму їй додавав неймовірної краси скляний купол.

Цікаво, що саме в приміщенні «Hippo-palace» у 1918 році проходило зібрання Конгресу, який обрав своїм гетьманом Павла Скоропадського.

На жаль, у вересні 1941 року цирк Крутікова розділив трагічну долю Хрещатика та прилеглих вулиць, які були знищені радянськими військовими під час відступу з міста.

У 1960-х роках на місці цього легендарного цирку звели кінотеатр «Україна». Зараз спогади про цей цирк, що був улюбленим місцем розваг багатьох киян, залишилися лише на архівних фотографіях.

БУДИНОК ГІНЗБУРГА

Один з будинків домовласника Лева Ґінзбурґа був зведений у 1900-1901 роках за проєктом Георгія Шлейфера та Едуарда Брадтмана. За насиченістю декору та розмірами є одим з найбільш помпезних у Києві, слугувавши своєрідною рекламою своєму власнику, який мав гучну славу будівельника-підрядника.

На перших двох поверхах розміщувся відомий київський меблевий магазин «Я. та Й. Кон». Верхні поверхи займали багатокімнатні квартири (від трьох до семи кімнат), які здавалися в оренду.

Окрім того, будинок був обладнаний усіма видами інженерного обладнання (водогін, ліфт тощо) та на початку ХХ століття був одним із найпрестижніших прибуткових будинків. Розкішне оздоблення фасадів робило його справжнім взірцем цієї епохи.

Цікаво, що неподалік на вулиці Інститутський, Лев Ґінзбурґ зводить ще одну знакову пам’ятку — перший київський хмарочос, який отримав його ім’я.

У 1941 році під час руйнування Хрещатика будинок на Городецького, 9 зазнав серйозних пошкоджень — вигорів вщент, залишилися лише стіни. У 1950-х роках його відбудували, проте частина декору була втрачена, й мансардний поверх із куполами не відновили.

ДВА ШЕДЕВРИ ВЛАДИСЛАВА ГОРОДЕЦЬКОГО

У 1895 році Владислав Городецький створив проєкт будівлі для австрійського підприємця Йосифа Кімаєра, розрахованої для торгового дому меблевої фірми. На фабриці виготовлялися крісла для Київської опери та театру Соловцова (теперішній театр імені Франка), гарнітури для готелю «Континенталь» та готелю Гладинюка (зараз тут розташоване інформагентство «Укрінформ»). Меблі також постачалися в найкращі маєтки тогочасних аристократів.

Над фронтоном будівлі залишився напис «1884» — це не рік спорудження будинку, а рік заснування меблевої фабрики. Після закінчення діяльності меблевої фабрики, тут розмістили взуттєву фабрику.

У 1941 році масштабна пожежа на Хрещатику сильно пошкодила фасад будівлі Кімаєра, повністю знищивши вишукані інтер’єри.

Зараз будівля використовується як головна будівля Міністерства юстиції України, а також тут облаштований вхід до станції метро «Хрещатик».

Впритул до будинка Кімаєра розташоване ще одна споруда, пов’язана з іменем Владислава Городецького. Видатий зодчий спорудив перші два з половиною поверхи у 1895-1897 роках для контори та складу сільськогосподарського кооперативу «Робітник». У 1911 році була проведена друга частина робіт, коли під керівництвом архітектора Едуарда Брадтмана будівля стала вищою на кілька поверхів.

Через деякий час після спорудження будинку, в ньому розмістився літературно-артистичний клуб, а пізніше — профспілка митців. Тут мешкав український актор Мар’ян Крушельницький, який грав на сцені розташованого неподалік театру імені Івана Франка. Зараз на першому поверсі будівлі працюють магазини та офісні приміщення.

КОЛИСКА ДУХА

Одним із кращих взірців раннього модерну в архітектурі нашого міста є будинок №15 на вулиці Архітектора Владислава Городецького.

На початку XX століття, він зведений на замовлення пруського барона Вільгельма Гессельбейна за проєктом відомого дуету видатних зодчих Едуарда Фердинанда Брадтмана та Георгія Шлейфера — творців Київського Парижу.

Ця будівля вважається однією із найбільш яскравих та оригінальних у Києві. Окрім офіційної назви прибутковий будинок барона Гессельбейна ще має поетичну назву «Колиска Духа», бо він приховує чимало таємниць та загадок.

На фасаді будівлі зашифрований давньогрецький міф про народження Зевса. Вгорі будівлі можна побачити голову бога Кроноса (Сатурна), який уособлює плинність часу.

Загадкою для багатьох киян є цифри на фасаді: 1886-1948. На думку дослідників, будинок не міг бути побудований у 1886 році, бо на той момент територія будинку входила до садиби Мьорінга і ще не була виставлена під забудову, а його офіційне будівництво розпочалося ймовірно 1901-1903 роками.

Існує декілька припущень, які роблять дослідники київської старовини — це і неправильне розміщення цифр під час реконструкції будинку або ж реставратори помилково вказали цю дату, сплутавши роки забудови вулиці з датою заснування меблевої фірми власника будинку, яка вказана на одному з будинків. Є ще й інша версія, де початок будівництва будівлі датований 1898 року, який при відбудові будинку після другої світової помилково перетворився на 1886 рік.

ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК КОРОЛЯ БРУКІВКИ

На розі вулиць Городецького та Ольгинської розміщується один з прибуткових будинків київського інженера та підприємця Всеволода Демченка. На початку минулого століття він був очолював комісії з благоустрою київських вулиць, спеціалізуючись на замощенні доріг бруківкою.

Цей бізнес приніс діячеві значні статки та неофіційний титул — «короля бруківки».

Проте його репутація була далеко не бездоганною, а сам діяч неодноразово підпадав під критику містян, які звинувачували Всеволода Яковича в «освоєнні» державних грошей та закупівлі надто дорогої бруківки. Проте підприємцю вдавалося гасити всі скандали навколо себе.

У 1915 році Всеволод Демченко очолив снарядний завод на Деміївці. Після встановлення радянської влади діяч емігрував до Австрії. А його життєвий шлях завершився в Італії у 1933 році.

Всеволод Демченко залишив після себе декілька прибуткових будинків та власний маєток на Липках, які є пам’ятками архітектури.

Будинок на Городецького, 17/1 був зведений у 1909 році за проєктом архітектора Івана Беляєва.

У вересні 1941 року будівля була істотно пошкоджена та відбудована після завершення ІІ світової війни.

Вже у наш час пам’ятка була дещо спотворена власниками квартир на останньому поверсі, які надбудували еркери замість автентичних балконів. Внаслідок цього був втрачений ліпний декор та іризи на фасаді споруди.

У цьому будинку в 1950 — 1986 роках у квартирі № 30 на четвертому поверсі проживала видатна українська акторка Наталія Ужвій (1898 — 1986) разом із своїм чоловіком, актором Євгеном Пономаренком.

Вулиця Архітектора Городецького — це історична перлина Києва, відома своєю унікальною архітектурою та багатою історією, яка захоплює кожного, хто проходить повзці величні та неповторні споруди.

***

До теми: вулиця Панаса Саксаганського: історія, архітектура, визначні діячі та постаті.

Тетяна АСАДЧЕВА, Борис КОРПУСЕНКО «Вечірній Київ»