Віль Григорович Гримич народився 7 червня 1925 року в Москві.
Він закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та аспірантуру. Працював завідувач відділу зарубіжної літератури «Літературної газети», заступником головного редактора газети «Молодь України», відповідальним секретарем та заступником відповідального редактора журналу «Дніпро», головним редактор видавництва «Молодь». Секретар Київської організації та член Президії НСПУ.
Учасник німецько-радянської війни у складі 719-го легкого артилерійського полку та 2-го Білоруського фронту, капітан військової служби. Нагороджений орденами та медалями.
Член-кореспондент Словенської Академії наук і мистецтв. Автор багатьох статей, есе в періодиці й книжках про іншомовні літератури, міжлітературні взаємини, зарубіжну україніку й шевченкіану.
Помер 2 жовтня 2016 року на 92-му році життя в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33). На будинку по вул. Олеся Гончара, 52 відкрито меморіальну дошку.
Дружина Віля Григоровича, також літературознавиця, доцент факультету журналістики КНУ імені Т.Г. Шевченка (нині інститут), завідувач кафедри історії літератури і журналістики цього ф-ту. Досліджує історію української літератури та сучасний літературний процес Галина Гримич.
А його донька — письменниця, доктор історичних наук Марина Гримич. Зять — політик та дипломат Ігор Осташ.
Саме Марина Гримич звернулась до всіх, хто хоче згадати її батька. Вона 12 червня проводить вечір пам’яті у Музеї літератури в Києві.
«Запрошую на вечір вшанування його пам’яті під назвою „Косив батько, косив я…“, або чи важко бути донькою письменника? Вечір відбудеться 12 червня (четвер) у приміщенні Національного музею літератури України. Початок о 16.00. Співорганізатори Національна Спілка письменників України та Національний музей літератури України».
Віль Гримич переклав зі слов’янських, тюркських, західно-європейських мов прозові й поетичні книги, зокрема романи й повісті:
- зі словацької: Р. Яшика, Л. Мнячка;
- з чеської: Йозефа Несвадби, Павла Гануша, Мірко Пашека;
- з узбецької: Гафура Гуляма, Ульмаса Умарбекова;
- поетичні книжки з татарської: Джавада Тарджеманова, Муси Джаліля;
- зі словенської: Франце Прешерна, Антона Інголича, Цирила Космача, Тоне Селішкара, Леопольда Суходольчана;
- з естонської: Владіміра Беекмана, А. Сійга;
- з кримськотатарської: Окрушина сонця. Антологія (у співавторстві),
- драматичні твори з іспанської: Лопе де Вега;
- з німецької: Фрідріха Дюрренматта, Танкреда Дорста;
- з італійської: Джуліо Скарніччі та Ренцо Тарабузі;
- з французької: Робера Тома;
- з англійської: П. Шиффера;
- із сербської: Бранислава Нушича та інших.
Читайте також:
«„Нема героя без народу»: у Києві відбувся вечір пам’яті поета Дмитра Луценка».