Українських митців Михайла Бойчука, Василя Седляра, Івана Липківського і Івана Падалку розстріляли у киримі НКВД в Києві 13 липня 1937 року. Всі вони були частиною школи бойчукістів.
Ці художники відкидали соціалістичний реалізм, що панував у СРСР, і зверталися до світового та народного мистецтва. У відповідь на це їх звинувачували у “спотворенні образів соціалістичної дійсності та радянських людей” і формалізмі. В їхніх працях шукали яскраві українські національні елементи, які вважалися “куркульськими”. Націоналізм також помічали в окремих проектах – так, Василь Седляр підготував цикл ілюстрацій до “Кобзаря” Тараса Шевченка.
Для затримання художників був потрібен лише формальний привід, який знайшли в період Великого терору. Наприкінці 1926 року Бойчук разом із дружиною та учнями відвідав Німеччину, Чехословаччину, Італію та Францію. Однак для чекістів це виглядало, як спроба встановлення зв’язків з іноземними спецслужбами.
Бойчука заарештували 25 листопада 1936 року. На допитах, які супроводжувалися тортурами, його розпитували про стосунки з митрополитом Андреєм Шептицьким і багатьма іншими українськими діячами, про що він підтвердив. Для затримання інших художників вистачало тільки їх приналежності до школи Бойчука та їхньої активної творчої діяльності.
Усіх обвинувачено в участі в “українській контрреволюційній націоналістичній організації”, метою якої було відірвання України від СРСР, і призначили вищу міру покарання. Існує припущення, що тіла художників могли бути вивезені до Биківнянського лісу. Всі “неправильні” роботи бойчукістів були знищені. Таким чином, було ліквідовано найдостойніше українське мистецьке угруповання початку XX століття.
Лише в 1957 році Військова колегія Верховного суду СРСР переглянула справу і визнала, що засудження відбулися без достатніх підстав. У лютому 1958-го майже всіх, крім Івана Липківського – сина митрополита Василя Липківського, було реабілітовано.
Михайло Бойчук народився в селі Романівка, що нині входить до Теребовлянського району Тернопільщини 30 жовтня 1882 року. Після закінчення сільської школи переїхав до Львова, де навчався в малярській школі Юліана Панькевича. Він оволодів іконописом та книжковою мініатюрою та познайомився з багатьма відомими художниками, зокрема з митрополитом Андреєм Шептицьким, який сприяв його навчанню в Європі. У 1905 році отримав срібну медаль і закінчив Краківську академію мистецтв, після чого продовжив навчання в Мюнхенської королівської академії мистецтв. Під час служби в австрійській армії він жив у Парижі, де заснував власну школу художників-монументалістів, а потім повернувся до Львова.
На початку Першої світової війни, після захоплення Галичини російськими військами, його заарештували і заслали до міста Арзамас (тепер Нижньогородська область, Росія). У період революції він став професором Української академії мистецтв у Києві та створив школу бойчукістів. Протягом радянського періоду став одним із засновників Асоціації революційного мистецтва України. Він виконував портрети для кооперативних та державних діячів на повний зріст для Київського кооперативного інституту, а також розписував Селянський санаторій в Одесі і Червонозаводський театр у Харкові.
У 1936 році його звинуватили у “буржуазному націоналізмі та фашизмі”. Дружину Бойчука, художницю Софію Нелепинську, розстріляли 11 грудня 1937 року.