На початку вересня в галереї «Portal 11» стартувала персональна виставка Марії Левитської «Україна. Геноцид культури. Пам’ять каменю», яка стала глибоким мистецьким висловлюванням про втрати, пам’ять та опір.
На думку авторки, цей проєкт є не лише її мистецьким висловлюванням, але й свідомим актом збереження культурної спадщини та боротьби з її витісненням з історичної пам’яті.
Через візуальні образи Марія Левитська відновлює життя кам’яним артефактам, символам та голосам, які опинилися на межі забуття. Це особливо актуально сьогодні в умовах війни й окупації, коли знищуються унікальні пам’ятки, що формують ідентичність України.
«Згадую… мені 10 років. Крим. На Азовському узбережжі село Кам’янка… Старовинне покинуте татарське кладовище. Татар виселили, нікому не було діла до цього каміння. Навкруги маленької кринички з солонуватою водою були розкидані розбиті плити… Придивишся, а там незрозумілі написи. Я кидала відро у криничку і роздивлялася загадкові написи. ДЕПОРТАЦІЯ… такого слова я не знала», — згадує Марія Левитська.
Цей досвід став тим моментом, який визначив художню рефлексію, перетворившись на щит проти забуття. Роботи Левитської — не лише живопис, а інтерпретація болю, втрати та гідності, що втілюється у фактурі каменю, яскравих кольорах і символічних деталях, таких як квіти — еманація життя та відродження.
Виставка виступає як акт культурного спротиву, особливо важливий в часи війни, коли знищуються не лише людські життя, а й матеріальні свідчення існування цілих народів.
Пензель художниці стає зброєю — оборонною чи наступальною, в залежності від контексту, як це було в попередніх серіях «Маріуполь. Бестіарій війни» та «Азовсталь. Полонені».
У новому проєкті Левитська надає голос каменю, роблячи його відчутним, майже дотиковим, і в той же час вкладає в нього емоційний заряд, який здатен пробудити глядача. Її роботи — це не лише мистецтво, це медіація між минулим і теперішнім, між особистим досвідом та колективною пам’яттю.
«Роботи Марії Левитської у виставці „Україна. Геноцид культури. Пам’ять каменю“ постають як щити — спроба захистити крихкі, але важливі артефакти від забуття. Через яскраві кольори, фактурність каменю та символіку квітів художниця вдихає життя в зникле, перетворюючи пензель на зброю культурного спротиву. Це не просто живопис — це емоційний струм, що пробуджує пам’ять і спонукає до дії», — вважає Лариса Тарасенко, архіваріуска та дослідниця історії Національної опери України.
Проєкт реалізується за підтримки «Українського культурного фонду».
Довідка.
Марія Левитська — народна художниця України, видатна театральна художниця-постановниця та майстриня сценічного костюма. Вона народилася у Києві та отримала освіту в Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури України, де навчалася живопису й сценографії у майстерні Данила Лідера. Свою творчу діяльність почала на кіностудії імені Олександра Довженка, працюючи над постановками та костюмами.
З 1989 року Левитська займає посаду головного художника Національної опери України ім. Тараса Шевченка. Вона є членкинею Національної спілки художників України, Спілки кінематографістів, а також академіком Національної академії мистецтв України. Її внесок у культуру відзначено численними нагородами, серед яких — орден Княгині Ольги II ступеня, Національна премія України імені Тараса Шевченка, театральна премія «Київська Пектораль», звання «Людина року — 2000», а також Орден «Зірка Італії» — найвища державна нагорода Італії для іноземців. У 2025 році вона отримала Велику Золоту медаль Національної академії мистецтв України.
Протягом своєї кар’єри Марія Левитська створила сценографію та костюми для понад 160 постановок — опер, балетів і драм — в Україні та за кордоном, зокрема в Японії, Канаді, Словенії та Польщі.
Виставка Марії Левитської «Україна. Геноцид культури. Пам’ять каменю»
Коли: до 14 вересня, п’ятниця — неділя з 11:00 до 19:00
Де: вул. Трьохсвятительська, 11
Вхід безкоштовний.
До теми: Венеція у барвах театру: столичний музей демонструє ювілейну виставку Марії Левитської.