13 липня 1991 року біля будівлі Московської райради Києва, тепер у Голосіївському районі, вперше замайорів синьо-жовтий прапор. Цей символ підняли над 14 районами столиці.
Ідея підняття синьо-жовтого прапора на флагштоку поряд з будівлею належала голові райради та виконкому Московського району, члену Народного Руху Миколі Бідзілі. Того самого дня о 16:00 в палаці культури “Україна” планувалося провести урочисте зібрання на честь першої річниці проголошення Декларації про державний суверенітет 16 липня. Влада наказала вивісити над адміністраціями прапори УРСР, а синьо-жовтий став символом протесту.
На святкову подію прийшли депутати від Народного Руху, а також кілька сотень киян і гостей. Влада ж назвала Бідзілю націоналістом, а український прапор – бандерівським.
“На той час ще існували СРСР і УРСР, діяли районні комітети та інші органи, зокрема КДБ. Ми недовго були в ейфорії. Вже через тиждень наш прапор зник із щогли; восьмиміліметровий багатожильний трос, на якому він висів, був “перекушений”. Ми підняли нове полотнище. Незабаром воно також зникло. Наступний прапор теж зник. Зрештою, наші прапори більше не чіпали. Я жартував, що синьо-жовтий прапор неможливо купити, тому його й крадуть”, – розповідав Микола Бідзіля для порталу “Закарпаття онлайн”.
Трохи більше ніж за місяць у Москві розпочався серпневий путч ДКНС. Московська райрада відмовилася підтримати заколотників.
Комуністи протистояли українській національній символіці. Голова Верховної Ради Леонід Кравчук 4 вересня 1991 року підтримав ідею національного прапора. Тоді депутати домовилися підняти синьо-жовтий прапор над будівлею парламенту. Леонід Кравчук постановив встановити його як національний символ.
28 січня 1992 року Верховна Рада офіційно затвердила синьо-жовтий стяг державним прапором України.