Україна вступила в четвертий рік тотальної війни. Москва активізує удари по столиці, а місто продовжує ховати загиблих та надавати допомогу постраждалим. І незважаючи на це, влада все ще не може надати чіткої відповіді на ключове питання – де людям шукати безпечне укриття від ракет та дронів.
Офіційні заяви звучать оптимістично: в Україні існує 62 тисячі укриттів, які здатні вмістити половину населення країни. У столиці – 4,3 тисячі, і місцева адміністрація запевняє, що вони охоплюють 97% мешканців. Це твердження вирішило перевірити «Слідство.Інфо».
«Підвали замість безпеки» – як місто створює ілюзію укриттів під час рекордних атак
Війна продовжується з новою інтенсивністю. Якщо минулого року до столиці прилітало по 300-400 «шахедів» на місяць, то тепер влада говорить про до 5 тисяч дронів-камікадзе щомісяця. Це впливає на кількість людських втрат: за даними Офісу Генпрокурора, з 2022-го до 2024 року загинуло 8 дітей, а у 2025-му – вже 15, і це без грудневих показників.
Кількість поранених зростає. Згідно з офіційними даними, 221 людина була госпіталізована до лікарень протягом 2024 року після обстрілів, а у 2025-му – вже 630 станом на 4 грудня. Ці цифри сумні і свідчать про те, що питання безпеки – не лише технічна проблема, а питання виживання.
Незважаючи на це, у місті побутує думка, що будь-який підвал може бути «укриттям». Представник ДСНС Олег Стоволос визнає, що теоретично підземні приміщення можуть вмістити людей. Проте він сам віддає перевагу метро, адже навіть імпровізоване укриття не зрівняється з технічно забезпеченою станцією.
Проблема в іншому: метро замало. І тому доводиться «користуватися тим, що є». Ось так виглядає офіційна стратегія захисту.
Однак українське законодавство не поділяє оптимізму адміністрації. Кодекс цивільного захисту чітко прописує:
- найпростіші укриття не вважаються захисними спорудами,
- населення може ховатися там лише за відсутності справжніх сховищ або протирадіаційних укриттів.
Отже, підвали «панельок» – це запасний варіант, а не гарантоване укриття.
Голова тимчасової депутатської комісії зазначає ще жорсткіше: просте укриття називається простим не випадково – воно забезпечує найнижчий рівень безпеки. І навіть усього це місто не змогло розширити – перше мобільне укриття було відкрито лише 18 грудня 2025 року, і воно – єдине.
Незважаючи на це, половина районних адміністрацій звітують про «стовідсоткове покриття» – більше того, один район хвалиться 148,2%. В іншому – лише 40,1%. Місцева адміністрація взагалі посилається на «покриття 97,6% мешканців».
Проте все це тримається на математичних маніпуляціях: якщо рахувати населення за реєстрацією – 2,53 млн, плюс внутрішньо переміщені особи – ще 432 тисячі. Однак це також занижена оцінка. Реалістична цифра, озвучена депутатом, складає приблизно 4 мільйони мешканців. У цьому контексті найбільша неправда – цифра 4,3 тисячі укриттів.
«Слідство.Інфо» розібрало її і встановило, що лише 77 із них – це справжні захисні споруди цивільного захисту. Їхня місткість – трохи більше 54 тисяч людей. Для тримільйонного міста це – 1,8% укриття. Для чотиримільйонного – 1,3%. Це означає одне: у місті з п’ятитисячними місячними атаками, укриття має лише кожен сотий. Решта – статистичний шум.
«Сховище по телефону»: пошук безпечного місця став грою наосліп
Знайти реальне укриття у місті – це надскладне завдання. Офіційно в столиці зареєстровано 512 сховищ, проте закон встановлює жорсткі обмеження: вони призначені не для всіх мешканців, а лише для окремих категорій – працівників підприємств, до яких ці укриття «прив’язані». І хоча багато з них не розташовані біля стратегічних чи військових об’єктів, норма про доступ так і не була переглянута.
Журналісти виявили наявність неофіційної домовленості: деякі з таких укриттів можуть приймати цивільних під час тривоги. Але це ніяк не задокументовано – у результаті будь-яке адміністративне приміщення може просто зачинити двері і ігнорувати звуки сирен.
Ще одна проблема полягає в офіційній мапі адміністрації. Вона надає лише базову інформацію: адресу, район, тип будівлі «підвал» і номер особи, відповідальної за укриття. Але на практиці:
- із 20 випадково обраних номерів відповіло лише чотири,
- серед тих, хто відповів — жоден реально не опікується укриттями,
- двоє прямо заявили, що роками там не працюють.
Вместо звітної інформації – ані слова про стан приміщення, місткість, вентиляцію, наявність пандуса чи бодай туалету. Навіть відповідь на питання, чи є туалет на станції метро під час тривоги, стала «закритою інформацією».
У таблиці адміністрації за квітень 2024 року зафіксовано 1274 «захисні споруди цивільного захисту». Але під час перевірки виявилося, що більшість з них – найпростіші підвали, а не повноцінні укриття. Наприклад, у Шевченківському районі, усі шість «споруд подвійного призначення» фактично рекомендовані лише як найпростіші укриття.
Чимало об’єктів у переліку – на території держпідприємств і закритих установ, куди звичайні люди фізично не можуть дістатися. Але буває і навпаки: реальні загальнодоступні укриття журналісти дізнаються не з мапи, а з відповідей районних адміністрацій. Так трапилося з адресами, які просто немає на мапі, хоча сховища там реально існують.
Щодо технічного стану – це ще одна зона невідомості. За оцінками районів, близько 25 укриттів – майже третина від загальнодоступних – «потребують ремонту» або «обмежено готові». Водночас мапа жодної позначки на цю тему не має. Люди дізнаються про аварійні умови лише після приходу.
Парадоксальна ситуація – на Амосова, 6, де укриття знаходиться в Інституті серцево-судинної хірургії. Хто має виконувати ремонт – встановлювали в суді.
«Метро як укриття: 50 метрів безпеки чи 10 метрів ілюзії»
Столичне метро до цього часу залишається основним засобом захисту для міста під час масованих атак. Згідно з офіційними даними, 46 із 52 підземних станцій працюють цілодобово як укриття. Проте, якщо придивитися уважніше – оптимістична картина розсипається.
На інтерактивній мапі, підготовленій «Слідство.Інфо», із цього переліку залишилося лише 32 станції. Причина проста: в звітах адміністрації кожен вхід, вихід чи перехід метро вважається окремим укриттям. Таким чином статистика роздувається без жодного зв’язку з реальним захистом.
Існує ще один нюанс, про який містяни не підозрюють: станції метро мають різну глибину.
- На Оболоні, Подолі та лівому березі є станції на 10 метрах,
- в центрі – 50+ метрів під землею.
А у застосунку «Дія» частина мілких станцій зовсім не позначені як захисні споруди – або позначені як «просте укриття».
Депутат зазначає, що абсолютна безпека відсутня, і під час кризи люди користуються тим, що є поряд. Але це більше констатація компромісу, ніж стратегія: доступність змішали з інженерною надійністю, і тепер містянин мусить гадати, чи справжнє захист його бетон, чи всього лише відчуття комфорту.
Дані, які надали райони, виглядають ще тривожніше. Місткість розраховується за принципом «одна людина – один квадратний метр».
Отже:
- «Хрещатик» – 1166 людей
- «Героїв Дніпра» – 980
- «Звіринецька» – 1571
Але абсолютний парадокс – станція «Політехнічний інститут». Солом’янська РДА стверджує, що вона «вміщує» 17 700 осіб. Це більше, ніж на багатьох центральних площах. Але додаток «Дія» стверджує, що 1 000 людей і статус «простого укриття». Різниця – у сімнадцять разів.
В результаті найбільш місткі станції – «Вокзальна», «Палац Спорту» та «Золоті ворота». Усі разом, за відкинутою статистикою, дають близько 40 тисяч місць. У місті, де реально мешкає 3-4 мільйони.
Навіть тут не обійшлося без парадоксів. Під час комендантської години ескалатори працюють лише на спуск. Піднятися можна лише після закінчення комендантської години – або вручну по сходах.
Про туалети – теж табу. Офіційно метрополітен стверджує: санвузли відкривають, проводячи провідника. На практиці журналістку провели – вузьким, темним тунелем, на подолання якого треба витратити час і нерви. Метро – єдине масове укриття столиці. Але навіть тут «глибина безпеки» – це умовне поняття.
Фото: Слідство.Інфо
Створено за матеріалами: kyivschina24.com