Ексклюзив
В лютому 2022 року рішення, яке зазвичай несе наслідки катастрофи, стало порятунком. Вода прийшла в Демидів не як природний катаклізм – а як засіб протидії. Українські військові свідомо підірвали дамбу на річці Ірпінь, прирікши частину села на затоплення, щоб врятувати столицю. Це був вибір без права на помилку: або вода – або російські танки на вулицях міста.
Демидів заплатив за цей шанс власними подвір’ями, домівками та руйнуваннями в житті. Але саме ця жертва зупинила наступ і виграла для України найцінніший ресурс – час.
Волонтер Євген Будаєв, один з перших, хто приїхав у село після деокупації, поділився своїми спогадами. Його розповіді – це не лише про воду та руїни. Це про людей, які вистояли там, де навіть земля втекла з-під ніг.
Символ незламності: дівчинка серед руїн
Після звільнення Демидова волонтери стали свідками того, що не можливо сприйняти навіть за роки війни. Руїни, зруйновані будинки, підтоплені подвір’я – село виглядало так, наче його навмисно стерли з карти. Сліди обстрілів простягнулися через центральну вулицю, перетворюючи знайоме середовище на декорації катастрофи.
Однак найбільший шок – це не стільки бетон і вода. Це люди, які залишилися серед усього цього. Євген Будаєв згадує одну зустріч, яка вразила його більше за будь-які руйнування. Це була родина, за якою волонтери дбали ще під час окупації, намагаючись надати допомогу.
«По-перше, це було почуття люті і жаху від побаченого. Навіть на центральній вулиці – сліди від обстрілів. І саме там ми зустріли сім’ю, яку раніше підтримували. Маленька дівчинка сиділа посеред розбитого двору і гралася іграшками. Це було дуже болісно і сумно», – розповідає він.
Наслідки підриву дамби: вода, руїни і врятоване місто
Після підриву дамби Демидів виглядав як територія тягучої катастрофи. Вода заполонила двори, затопила будинки, розмила дороги. Помпи не справлялися – їх не вистачало для контролю над стихією. Вулиці перетворились на потоки брудної води з мулом і уламками. Але ця вода стала бар’єром, який зупинив ворога.
«Все було підтоплене. Помпи, на жаль, не справлялися. Але завдяки цьому ворог не наблизився. Це найважливіше», – зауважує Євген.
У цьому лежить вся парадоксальність Демидова: руйнування, які врятували. Затоплені подвір’я, знищені городи, пошкоджені будинки – це ціна, яку сплатило село, щоб російські колони не прорвалися далі.
Незважаючи на воду та руйнацію, люди залишилися. Вони трималися у своїх дворах, стояли біля затоплених будинків, намагаючись врятувати те, що можливо. Життя трималося – буквально на рівні води. Але за словами волонтера, найскладніше було не це. Найскладніше – слухати.
«Найважче – це слухати історії людей: як усе сталося раптово. Все інше – це просто робота. Все ж, коли бачиш, як люди втратили все: домівки, городи, близьких, залишається одне – бажання допомогти. І ми допомагали всім, чим могли – і морально, і матеріально», – ділиться він.
Євген не виділяє жодну історію особисто. Він вважає: так не працює. Бо в Демидові не було “найбільшої трагедії” – там кожна родина пережила свою.
«Не можна вказати, яка історія є найстрашнішою. У кожного вона своя – і кожна болюча. Війна забрала у них те життя, яке вони мали. Багато сімей розділилися, хтось досі за кордоном. Дехто не може повернутися до нормального життя – їхні будинки знищені: цвіль, грибок, і з цим вони досі борються. Просто… у кожного свій біль», – каже він.
Страх, біль і сила духу
Євген зазначає, що особисто страху не відчував. Проте те, що бачив у людей навколо, було значно сильніше будь-якого страху.
«У мене особисто страху не було. Але не буду казати за інших – багато людей переживали це дуже глибоко. Брали близько до серця і через це було болісно усвідомлювати, що сталося», – додає він.
Навіть у цьому відчутті болю народжуються пам’ятні моменти, які неможливо забути. Та сама маленька дівчинка, яку він бачив серед руїн, стала для нього символом. Символом того, що життя невтомно тримається навіть там, де, здається, вже нічого не залишилося.
«Ми тоді зупинилися і побачили цю картину. Просто були вражені: маленька дівчинка грається серед руйнувань. Трохи далі була ще одна хата – немов врятована. Але і в неї не було половини даху. І вони там жили, у тісноті», – згадує волонтер.
Допомога попри небезпеку
Організація допомоги в Демидові нагадувала діяльність на межі – під обстрілами, серед води, що не відступала, у селі, що тільки-но почало відновлюватися після окупації. Вулиці залишалися підтопленими, ризики – щоденними. Але це не зупиняло тих, хто вже зробив свій вибір. Вони просто їхали. І допомагали.
«Ми не зважали на це. Ті, хто зробив свій вибір, – були там. А дивувати когось обстрілами… Знаєте, це вже не вражало. І зараз не вражає», – говорить Євген.
Євген додає: сили продовжувати виїзди і допомагати людям давала непохитна віра в перемогу.
«Це, напевно, віра в те, що ми все одно переможемо. По-іншому бути не може. Коли вірите у те, що робите, це – небажано чи бажано, але дає сили і наснагу», – підкреслює він.
Життєвий досвід і висновок
Ці подорожі стали для нього моментом перевороту. Війна перестала бути новинами – вона стала особистим досвідом, який назавжди змінює погляд. Те, що здавалося далеким, раптом стало близьким, болісним і дуже конкретним.
«Для мене особисто це велика зміна, бо до початку війни я цього не зрозумів. Хоча війна триває ще з 2014 року. Я вдячний тим, з ким познайомився – тим першим, хто обрав шлях волонтерства. Багато з них вже, на жаль, постаріли, але передали свій досвід. Тепер ми несемо його далі», – зазначає Євген.
Робота в Демидові стала для нього не просто волонтерством – це досвід, який закарбувався в пам’яті. Кожна історія, кожна розмова, кожен погляд людей, які втратили дім, але не втратили себе, – всі ці моменти стали внутрішньою опорою, яку вже неможливо зламати.
Після деокупації Демидова розкрилася повна картина: масштабні підтоплення, знищені будинки, життя, яке довелося відновлювати з нуля. Але разом із цим – і щось інше: впертість людей, які залишилися і не здалися. В цьому – головний урок Демидова: перемога не лише у військових рішеннях. Вона тримається на людях, які вистояли в умовах, де, здавалося, вижити було неможливо.
Фото: Freepik
Створено за матеріалами: kyivschina24.com