3 жовтня в американському штаті Північна Кароліна почав діяти “Закон Ірини”. Цей закон посилює вимоги до психічної оцінки осіб, які були звільнені під заставу, та обмежує право судів на звільнення підозрюваних у насильстві до початку розгляду їхніх справ.
Норми закону були розроблені після трагічної смерті українки Ірини Заруцької, яка загинула 22 серпня у Шарлотті. Її життю поклав край Декарлос Браун-молодший, коли завдав їй смертельних поранень ножем у вагоні метро. Це вбивство викликало широкий резонанс — портрети Ірини почали з’являтися на стінах багатоповерхівок в американських містах. Президент США Дональд Трамп оголосив про намір домагатися смертної кари для злочинця. Водночас сестра підозрюваного стверджувала, що її брат хворий на шизофренію та атакував Ірину, бо вважав, що вона “читала його думки”.
30 вересня відзначився 40-ий день після трагедії. Кореспондентка Gazeta.ua відвідала місце проживання загиблої жінки та поспілкувалася з її кураторкою в коледжі.
ЖИТТЯ В АМЕРИЦІ
Ірина Заруцька народилася 22 травня 2002 року в Україні. Влітку 2022 року вона переїхала до США разом з матір’ю, сестрою та братом. У Шарлотті працювала в піцерії Zepeddie’s, а квартиру ділила зі своїм хлопцем Стасом Нікулицею. Саме для зустрічі з ним вона їхала у метро в день своєї загибелі.
– Іра була щаслива з ним. Вона навіть боялася зізнаватися в цьому, щоб не втратити те щастя, – розповіла Юлія, матір хлопця Ірини.
Перед переїздом до США Ірина жила у дев’ятиповерхівці в Солом’янському районі Києва. Її будинок мав пастельні кольори, й деякі мешканці самостійно утеплили його. У дворі знаходилися маленькі дитячі та спортивні майданчики, але людей на вулиці було небагато.
Сусіди стверджують, що доволі погано пам’ятають Ірину та її родину, хоча деколи бачили їх з батьками, але особисто не спілкувалися.
У під’їзді зустрічаємо Тетяну Біяковську, кураторку Ірини в коледжі “Синергія”, де загибла здобувала освіту в галузі “мистецтво та реставрація”.
– З Ірою ми познайомилися 1 вересня 2017 року – це був її перший день у коледжі. Вона була молодою дівчиною, лише 14 років, і усі новачки виглядали дуже нервово, але швидко зуміли зійтися в дружню групу. Іра мала деяку сором’язливість, але завжди була активною.
В групі Іри було більше дівчат, ніж хлопців.
– У них були свої забави, – згадує Тетяна. – Вони навіть жартували, “одружуючи” одне одного: хлопців називали “мужами”, а дівчат – “жінками”. Часто вони приходили раніше на заняття, разом снідали. Зазвичай збиралися біля будинку Іри, оскільки багато хто звідти добирався до коледжу електричкою.
Ірина охоче допомагала іншим зі навчанням — інколи переробляла чужі ескізи, аби потренуватися, та створювала свої. Разом із однокурсниками вона розмалювала один зі стін коледжу, активно брала участь у різних заходах та святкуваннях.
Ірина отримувала академічну стипендію, хоча, будучи дитиною з багатодітної родини, мала право на соціальну виплату.
– Ірина вчилася відмінно протягом усіх чотирьох курсів, – продовжує Тетяна. – Коли з’являлися нові хлопці, дівчата часто ставали розгубленими, але такі спокійні переживання не тривали довго. Іра була віддана своїм заняттям: не пропустила жодної пари за весь час навчання.
– Коли вона хворіла, то казала: “Я вип’ю “Нурофен” і прийду на пару”, – зізнається кураторка. – Іра ніколи не викликала конфліктів: у разі непорозумінь одногрупники самі намагалися знайти рішення. Ми організовували багато заходів: прикрашали ялинки, організовували виставку осені, а діти навіть у дощ відправлялися до лісу за шишками.
Кураторка не спілкувалася з родиною Заруцьких, адже не відчувала в цьому необхідності.
– Я бачила їх тільки на батьківських зборах, на початку навчання, – зауважує Біяковська.
МАЛЮВАЛА ТАТУ
Згадавши про ще одне захоплення Ірини, Тетяна радісно посміхається.
– Вона малювала тату, – згадує Тетяна. – У ті часи всі мали гелеві ручки, Іра малювала на руках. Це було модно, легка й завзята гра для всіх.
Згодом, за словами викладачки, ця мода пішла, але спогади назавжди залишилися в пам’яті.
– Іра була дуже комунікабельною, до неї завжди могли звернутися, – каже Тетяна. – Якщо їм щось було потрібно, вони самі запитували: “Що нам робити?” і активно працювали. Наприкінці 4-го курсу Ірина планувала продовжити навчання, але з часом передумала.
– Вони закінчували навчання через чотири роки, після чого могли продовжити навчання. Іра пройшла співбесіду, але влітку вирішила пошукати себе й отримати водійські права. Останній раз ми спілкувалися навесні 2021 року.
Згідно зі словами викладачки, Іра не планувала залишитися жити за кордоном.
– Вона дуже любила Україну, – зазначає кураторка. – Пам’ятаю, на одному з конкурсів, схожому на “Євробачення”, ми представляли Бразилію. Всі діти готували виступи, проте не перемогли. Але після цього хлопець взяв дудку, і ми всі заспівали гімн України, – у мене були мурашки по шкірі.
Про трагедію Ірини Тетяна дізналася від її одногрупниці Анастасії, яка надіслала їй відео з місця події.
– Я відчула шок, багато емоцій. Всі роки навчання я помічала лише декілька конфліктів, а тут загинула молода дівчина, яка ніколи не сварилася… Це неможливо по-справжньому сприймати в суспільстві.
Тетяна вважає, що винуватцями трагедії повинні бути покарані саме ті, хто допустив на волю людину з серйозними психічними порушеннями.
– Я не маю права вимагати покарання, адже не є громадянкою Америки. Але ті, хто допустив психічно хвору людину до суспільства, мають бути покарані, – підкреслює Біяковська. – Це пряма загроза для всього суспільства, і так не має бути. Я була шокована, коли побачила, як він виходив з місця події з кров’ю на руках, а ніхто навіть не зреагував. Це байдужість…
Тетяна на мить замовкає.
– Іра казала, що хоче стати відомою, але не так, – зітхає викладачка.
АЛЬМА-МАТЕР
Перед вступом до коледжу “Синергія” на спеціальність “маляр, реставратор декоративно-художніх фарбувань” Ірина закінчила школу №12, що знаходилась неподалік від її дому.
Цей коледж має сучасний дизайн, складається з двох корпусів і розташований в Соломʼянському районі.
У головному корпусі від першого до третього поверху стіни були розмальовані за участю Ірини Заруцької. Директор дав групі завдання оформити їх за власним задумом, але в сіро-білих кольорах. Це стало початком для інших подібних проектів у інших групах.
Ірина залишила слід не лише в живопису, але і в серцях своїх викладачів і однокурсників.
Марія Кубишна, викладачка української мови і літератури, викладала Ірині три роки.
– Іра завжди сиділа на передньому ряді, була доброзичливою і життєрадісною. У неї завжди була велика кількість друзів, дух підтримки і дружби.
Викладач підкреслює, що Ірина завжди виконувала всі завдання та уважно вчила призначену літературу.
– Вона не була конфліктною, завжди усміхана, та дуже стримана, проте щира, – згадує Марія Кубишна.
Про смерть студентки Марія дізналася з новин та впізнала її відразу.
– Я побачила новину в інтернеті і впізнала Ірину. Досі пам’ятаю, як спілкувалася з нею та її однокурсниками. Це велика втрата для всіх нас, – каже вона, стримуючи сльози.
Викладачка впевнена, що ніхто, навіть якщо має психічні проблеми, не може уникнути відповідальності за свої дії.
– Вбивця повинен понести покарання, й я вважаю, що повинно бути довічне ув’язнення. Жодних пробачень не може бути для такого злочину, – каже вона.
– Ірина була усміхнена людина, завжди йшла назустріч та підтримувала своїх одногрупників і викладачів, – додає Марія. – Ця група залишила лише теплі спогади.
ЩО ІЗ УБИВЦЕЮ ЗАРАЗ
Декарлос Браун-молодший, підозрюваний у вбивстві, наразі перебуває під вартою. Йому висунули обвинувачення в умисному вбивстві, однак судових засідань ще не відбулося.
Сестра Декарлоса, Трейсі Браун, надала журналістам запис розмови, де її брат стверджує, що уряд вмонтував у його мозок сторонні матеріали, які керували його діями під час нападу на Ірину.
Декарлос Браун може отримати довічне ув’язнення, адже раніше він вже мав проблеми з законом — у 2014 році його засудили на п’ять років за збройне пограбування. Проте проти смертної кари для нього виступив губернатор Північної Кароліни, Джош Стейн, який назвав це “варварством”.