Я ніколи не відчувала страху перед донацією. Як медик, я усвідомлюю, що це безболісний процес, який не несе шкоди організму. Єдиним моїм хвилюванням було не нашкодити тим, хто потребує крові, оскільки їхній стан часто буває критичним. Тому я завжди ретельно готувалася до донації, проходила всі необхідні дослідження.
Моя перша донація після початку повномасштабної війни залишила в пам’яті яскраві спогади. Чоловік моєї колеги захворів, і вона попросила мене про допомогу. Я пройшла контроль і обстеження, але лікар, перевіряючи, сказав: “Ви не можете продовжувати. Ваш тиск занадто низький”. Раніше відмовили ще двом дівчатам через неправильно обрану вагу та низький гемоглобін. Я не могла змиритися із відмовою, адже людині була потрібна кров. Я пояснила лікарю: “Я почуваюся нормально. Якщо тиск низький, я це відчуваю і не здаю кров, адже не хочу шкодити своєму здоров’ю”. Лікар порадив мені випити чаю. Я випила, з’їла печиво, перед кабінетом зробила кілька присідань. Коли він перевірив тиск — показники були в нормі. Після донації я намагалася не перевантажуватися і пила більше води. Мій організм швидко відновився.
Я здала кров вже більше 10 разів. Це моя соціальна відповідальність. Я маю відповідну суму, яку повинна донатити раз на місяць. Звісно, можу здавати більше, але ніколи не менше. Для здорових людей здача крові — це чудова можливість допомогти іншим.