Бої за лавки, черги за пледами, намети між колонами та тисячі людей, які щоночі перетворюють підземку на свій тимчасовий дім. Чому жителі приходять ночувати в метро навіть без тривог і як виглядає життя в нічному укритті – hromadske продемонструвало у репортажі з однієї зі станцій столичної підземки.
Підземка після останнього потяга
Після десятої вечора станції метро поступово змінюють свій ритм. О 22:22 одна з них — «Дорогожичі» — зачиняється на вхід. Потяги ще курсують близько 45 хвилин, а потім платформа спорожніє від пасажирів, але не від людей.
У цей момент сюди починають сходитися ті, хто прийшов на ночівлю. Одні розкладають каремати, інші дістають спальні мішки, а дехто ставить намети. Дерев’яні лавки платформи швидко займають постійні відвідувачі — тут кожне місце давно має свого господаря.
— «Тут усі лавки поділені», — сердито каже літня жінка з виразними чорними бровами, коли помічає нових людей на платформі.
Поруч молодий бородатий чоловік усміхається:
— «Іноді навіть б’ються за місця».
Для тих, хто ночує тут роками, платформа стала звичною територією зі своїми правилами.
«Чужинцям тут не раді»
Станція «Дорогожичі» вважається однією з найзручніших для ночівлі. Вона глибока, має широку платформу й безліч дерев’яних лав. Саме тому тут сформувалася невелика спільнота постійних мешканців ночівлі.
Чужі тут сприймаються насторожено. Нових людей можуть запідозрити у шпигунстві чи навіть у диверсіях. Особливо ретельно свою територію оберігають мешканці наметового «табору» біля ескалатора.
Того вечора під стінкою стояло сім наметів, у яких ночували жінки з дітьми. До незнайомців вони ставилися з недовірою — кілька разів перевіряли посвідчення та дозволи на роботу в метро.
Черга за пледами і складними стільцями
Попри неофіційний характер нічних поселень, на станції можна отримати мінімальні речі для ночівлі. Біля комірки чергової по станції вишикується черга людей — вони беруть пледи й складні туристичні стільці.
Серед тих, хто стоїть у черзі, — Іван із Богуславщини. Чоловік розповідає, що був у лікарні й не встиг на останній автобус до свого села.
— «На готель грошей немає. Сказали, що можна переночувати в метро», — пояснює він.
Але невдовзі його просять пройти перевірку: жінки з наметів запідозрили незнайомця. Поліція забирає чоловіка для з’ясування обставин, а його плед залишається на лавці.
Метро як спосіб позбутися страху і самотності
Серед тих, хто регулярно ночує в метро, багато людей старшого віку. Для них підземка — не лише укриття, а й спосіб впоратися з тривогою.
Олександр, високий худорлявий пенсіонер із набряклим обличчям, розповідає, що живе неподалік.
— «У мене дев’ятий поверх. У сусідній будинок двічі прилітало. Коли дружина була жива, іноді приходили сюди разом. А тепер я тут щоночі», — каже він.
Його сусід по лавці, 68-річний Микола, приходить у метро кілька разів на тиждень — коли очікує масованих обстрілів.
— «Мені не можна хвилюватися через хворобу. Тут почуваюся спокійніше», — пояснює чоловік.
За його словами, поспати за ніч вдається лише кілька годин. Близько п’ятої ранку він повертається додому і досипає там.
Підземне життя зі своїми законами
Поки люди влаштовуються на нічліг, станція не припиняє працювати. Працівники метрополітену виконують прибирання, чистять плитку і проводять ремонти. По тунелях рухається спеціальна техніка, чути шум шлангів і інструментів.
Але більшість «мешканців» уже спить.
Інші — лише готуються до ночі. На підлозі між платформою і коліями сидять двоє друзів — Настя та Саша. Вони дивляться фільм на телефоні, чекаючи, поки закінчиться прибирання.
Обом близько тридцяти років, і вони приходять сюди вже кілька років.
— «Я відстежую новини: якщо існує ризик масованого обстрілу — їду сюди», — каже Саша.
Настя додає, що метро стало для неї практично другим домом.
— «Іноді думаю: навіщо я винаймаю квартиру, якщо ночую тут?»
Конфлікти за місця і крадіжки
У нічному підземному містечку існує негласний порядок. Кожен має «своє» місце, і його можуть відстоювати.
— «Якщо хтось займе моє місце — бурчу», — усміхається Саша.
— «А мене сварять, бо я тут головний хропун».
Та не обходиться і без проблем. Настя згадує, як одного разу її пограбували, коли вона заснула з телефоном у руці.
Найменш зручні місця — на проміжних площадках ескалаторів. Там холодніше і складніше дістатися туалету, який знаходиться лише внизу станції.
Метро — не готель
За словами представниці комунікаційної служби київського метрополітену Оксани Никифорук, правила перебування людей у метро як укритті не визначають, скільки місця може займати одна людина.
Головне — місткість станції.
— «Ми усвідомлюємо, що люди шукають безпеку і комфорт. Але має бути межа між особистим простором і повагою до інших», — каже вона.
Останнім часом у метро з’явилося багато великих наметів, які іноді перекривають проходи. Це створює незручності і для пасажирів, і для працівників.
Вночі без тривог на різних станціях метро може ночувати до п’ятисот людей. Під час повітряних тривог ця цифра зростає до кількох тисяч.
Ніч закінчується, тривога починається
Підземне містечко поступово засинає. Хтось дивиться новини, хтось читає, а хтось уже ховається у спальному мішку.
Після кількох годин на платформі стає зрозуміло: для одних метро — просто укриття, для інших — спосіб подолати страх, самотність або безсонні ночі війни.
Підійматися нагору доводиться пішки — ескалатор уночі не працює. Висота станції — близько 76 метрів, що дорівнює 25-поверховому будинку.
Коли двері виходу відчиняються, поліцейський повідомляє, що чоловіка, якого перевіряли раніше, повернули назад на станцію.
Трохи згодом у місті лунає повітряна тривога.
Ті, хто залишився під землею, зустрічають її вже у своєму нічному притулку.
Фото: hromadske
Створено за матеріалами: kyivschina24.com