Напередодні 26 квітня, дня пам’яті Чорнобильської трагедії, свідки тих подій нагадують про весну 1986 року, яка навіки змінила життя мільйонів. Сергій Кафтан, водій автобуса, став одним з перших, хто вступив у зону радіаційного лиха, не маючи жодного захисту, аби евакуювати цивільне населення з епіцентру катастрофи. Його свідчення відображають картину апокаліптичного безладу, поєднаного з неймовірною мужністю та трагедією родин, які назавжди залишили свої домівки.
У той час, 40 років тому, люди не усвідомлювали справжні масштаби загрози. Сергій згадує, що їх зібрали прямо на робочому місці — водії виїхали в сторону Прип’яті в тому одязі, в якому прийшли на зміну. Лише пізніше, під час другого та третього рейсів, почали видавати спеціальні комбінезони та респіратори, хоча перша хвиля водіїв потрапила в радіаційну зону фактично беззбройною. Велика колона автобусів з усієї області русла під жорстким контролем ДАІ, щоб встигнути евакуювати тисячі людей.
Побачене на під’їзді до зони вразило навіть досвідчених водіїв. Це нагадувало хроніки Другої світової війни: назустріч автобусам йшли натовпи людей. Чоловіки самостійно впрягалися у вози, завантажені ковдрами та речами, на яких сиділи маленькі діти. Поряд ґрунтовими дорогами рухалися вантажівки з худобою, здіймаючи хмари радіоактивного пилу — вантажний транспорт не допускали на асфальт, щоб не заважати незліченному потоку автобусів.
«Люди плачуть, малеча маленька… Це було нестерпно важко бачити», — ділиться Сергій.
Контроль за багажем здійснювали спеціальні особи, а водіям залишалося лише виконувати своє завдання — завантажувати пасажирів і вивозити їх у більш безпечні райони.
Процес виїзду із зони також був імпровізованим. На окремих ділянках стояли пожежні машини, які поливали автобуси водою з обох боків, намагаючись змити радіоактивний пил. Водіям наказували щільно зачиняти вікна, поки машини «зашланговували». Людей везли, переважно, до залізничного вокзалу, де їх уже приймали відповідні служби для подальшого розселення. Самі ж автобуси після рейсів заганяли у спеціальні бокси, де їх обробляли невідомим на той час водіям розчином для дезінфекції.
Сьогодні, через десятиліття після вибуху на 4-му енергоблоці, історія Сергія Кафтана є нагадуванням про те, що за сухою статистикою техногенної катастрофи стоять живі люди, які виконували свій обов’язок, попри страх і невідомість. 26 квітня Україна вкотре вшанує пам’ять ліквідаторів та жертв Чорнобиля — катастрофи, що стала найбільшою в історії ядерної енергетики.
Раніше «Київщина 24/7» повідомляла про те, що Україна презентувала своє бачення уроків Чорнобильської катастрофи під час міжнародного сайд-івенту у Vienna International Centre. Захід під назвою Chornobyl at 40: Lessons for Global Nuclear Security відбувся в межах 10-ї Наради сторін Конвенції про ядерну безпеку.
Фото:
Створено за матеріалами: kyivschina24.com