Незважаючи на значну історичну та архітектурну цінність, маєток барона Штейнгеля на Кудрявці фактично занепадає. Основна проблема стосується колишнього флігеля замку — цегляної конструкції з підвалами та вежами, що нині є державною власністю, але залишається без належного догляду та реставраційних заходів.
Згідно з даними Мапи реновації, споруда частково постраждала від пожежі. Внутрішні перекриття зруйновані, підземні рівні підтоплені, а фундамент зазнає впливу ґрунтових вод. Дослідники вважають, що мінус другий поверх вже близький до обвалу, що несе ризик подальшого непередбачуваного знищення цієї пам’ятки.
Ситуація ускладнюється фрагментарністю всього комплексу. Значну частину історичного замку знищили ще в 1976-1981 роках, незважаючи на протести громадськості. Інша частина — інтегрована у сучасну забудову Інституту травматології та ортопедії, який користується цими територіями, але не має повноважень або ресурсів для комплексного збереження історичної спадщини.
Фактично пам’ятка знаходиться у «підвішеному» стані: вона належить державі, але не має чітко визначеного балансоутримувача, програми збереження і реставрації, а також без публічного бачення її майбутнього. На жаль, унікальний зразок неоготичної архітектури кінця ХІХ століття продовжує руйнуватися не через бойові дії, а внаслідок системної бездіяльності.
Історія Замку барона Штейнгеля
Ділянка з двоповерховим цегляним особняком, службовими приміщеннями та парком колись була захищена суцільним парканом з наріжними павільйонами. З 1872 року ця садиба належала княгині Софії Кудашевій і відповідала типовому для епохи вигляду міської кам’яниці заможного власника.
Суттєві зміни відбулися у 1877 році, коли маєток придбав інженер шляхів сполучення, статський радник і барон Рудольф Штейнгель. При його ініціативі будівлю перебудували в неоготичному стилі — архітектурному напрямі, що підкреслював статус власника та європейські амбіції Києва другої половини ХІХ століття. Проєкт реконструкції розробив архітектор Володимир Ніколаєв, проте через його відмову від авторського нагляду за будівництвом залучили академіка архітектури Віктора Сичугова. Перебудову завершили, ймовірно, у 1877-1879 роках.
На початку ХХ століття садиба знову змінила призначення. У 1901 році її придбав лікар і професор Київського університету Михайло Лапінський — один із засновників київської неврологічної школи. Він відкрив фізіотерапевтичний санаторій, де застосовували водолікування, світлотерапію та електротерапію — методи, які вважалися прогресивними на той час. Установу закрили в 1919 році.
Лапінський також розширив забудову маєтку. У 1908 році з протилежного боку садиби, на Мало-Володимирській вулиці (тепер — Олеся Гончара, 60), з’явився багатоповерховий прибутковий будинок з рисами романтичного готичного замку. Сьогодні його знають як «Замок доктора» — ще одну архітектурну домінанту цього історичного району.
Найскладніший етап в історії садиби настав у радянський період. У 1976-1981 роках найстарішу частину особняка зруйнували, а на її місці збудували новий корпус для Київського науково-дослідного інституту ортопедії Міністерства охорони здоров’я УРСР. У 1980-х роках збережену частину будівлі відновили за проєктом архітекторки Валентини Корнєєвої, проте первісна цілісність історичного ансамблю була остаточно втрачена.
Архітектурні особливості
Головний будинок маєтку розташований у глибині ділянки й звернений фасадом у бік Бульварно-Кудрявської вулиці. Уздовж нього раніше тягнувся ґратчастий паркан з вежками, що оточували садибу, та сторожкою садівника біля в’їзної брами — ще один елемент продуманої архітектурної композиції.
Особняк — двоповерховий, цегляний, прямокутний у плануванні, з підвалом, наріжною вежею, ґанком, під’їздом і терасою. Фасади оформлено в стилі англійської готики, з характерними декоративними елементами: стрільчасті вікна та дверні прорізи, сандрики, фіали, зубчасті завершення стін, кам’яні балконні огорожі з готичним орнаментом, маскарони у вигляді лев’ячих голів та консолі для скульптур. Композиція будівлі асиметрична, а південно-західний кут увінчує декоративна вежа, де за середньовічною традицією підіймали прапор — знак присутності господаря в маєтку.
Окремої уваги заслуговують ковані ґрати вітражованої лоджії: у їхньому візерунку зашифровані ініціали власника — «R.S» (Рудольф Штейнгель). Весь фасадний декор виконано з цегли, без тиньку, що підкреслює пластичність готичних форм.
Інтер’єри особняка оформлено в стилі неоренесансу. Ліплення стель і стін має виняткову деталізацію й художню якість. До наших днів збереглися унікальні зразки ужиткового мистецтва — каміни, облицьовані поліхромними кахлями та різьбленим білим мармуром, дерев’яні панелі, чавунне лиття й ковані металеві огорожі парадних сходів.
За сучасним корпусом інституту розташований флігель — колишній лікувальний корпус, зведений наприкінці ХІХ століття. Будівля відрізняється мальовничою наріжною вежею та готичними декоративними елементами, що стилістично гармоніюють з основним особняком, формуючи єдиний архітектурний ансамбль.
Простір навколо маєтку було оформлено як англійський парк-сад — зі звивистими стежками, алеями, клумбами, фонтанами, альтанками, містками та ставком. Пейзажна композиція підкреслювала статус садиби як заміського, майже європейського маєтку в межах міста.
Маєток барона Рудольфа Штейнгеля — це не лише унікальний приклад неоготичної архітектури кінця ХІХ століття, але й багатошаровий історичний комплекс, що поєднує культурну, наукову та соціальну пам’ять. Його історія — від шляхетної садиби до радянських перебудов і сучасного занепаду — наочно ілюструє, як пам’ятка поступово втрачала цілісність і сенс у системі міського простору.
Сьогодні комплекс існує в умовах фактичної безгосподарності: флігель знаходиться в аварійному стані, підмиваний ґрунтовими водами, а подальша деградація споруди стає лише питанням часу. За відсутності чіткої програми збереження та визначеного відповідального органу, держава фактично спостерігає за зникненням пам’ятки, яка могла б стати прикладом ревіталізації історичної спадщини.
Історія замку Штейнгеля — це свідчення того, що культурна спадщина зникає не раптово, а повільно й тихо.
Фото: Мапа реновації, Неллі Чудна, РБК-Україна
Створено за матеріалами: kyivschina24.com