Ексклюзив
Декілька років тому бізнес в Україні планував свої діяльності на довгі терміни, відкривав нові напрями і активно розширювався. У 2026 році основним запитанням для багатьох підприємців стало: як вижити бодай один сезон. Війна внесла суттєві зміни не лише в життя людей, а й у принципи економічної діяльності: один удар дрона може знищити виробничу потужність, нові тарифи скоротити прибуток, а кадровий дефіцит – заморозити цілу низку бізнес-операцій. Те, що раніше сприймалося як тимчасова криза, перетворилося на нову норму для бізнесу у регіоні.
Журналісти поспілкувалися з представниками малого та виробничого бізнесу, які продовжують свою діяльність попри численні виклики: прямі удари, блогування частини виробництва, дефіцит кадрів та зменшення більшості антикризових полегшень. Їхні історії свідчать, як сьогодні виживає економіка, чому великі інвестори залишаються обережними та що насправді є важливим для бізнесу під час війни.
Ресурсний капкан і кінець «воєнних пільг»: як бізнес виживає у новій реальності
Ми поспілкувалися з представником малого бізнесу, який щодня стикається з тими ж викликами, що й тисячі підприємців. Його історія ілюструє бізнес, що змушений перебувати в умовах постійного зростання витрат, податкового тиску та нестабільного попиту.
Зараз основним ударом по малому бізнесу стало стрімке подорожчання базових ресурсів. Підприємці працюють у реаліях, коли собівартість зростає швидше, ніж платоспроможність споживачів.
«Основними викликами є підвищення цін на ресурси – електроенергію, воду та паливо. Це значно впливає на собівартість і змушує коригувати ціни, які не завжди сприймаються позитивно споживачами», – зазначає підприємець.
Фактично бізнес опинився між двома реаліями: з одного боку, нові витрати на енергоносії та логістику, з іншого – споживачі, які теж стикаються з економічними труднощами. У таких умовах навіть дрібне підвищення цін може призвести до втрати клієнтів. Окремою проблемою стало поступове скасування податкових пільг, що були запроваджені на початку військових дій для підтримки підприємців.
«Більшість податкових пільг уже скасовані. Це знову збільшило фінансове навантаження на малий бізнес. Пожвавіли нові вимоги та нюанси в звітності», – додає він.
Для багатьох підприємців це означає повернення до жорстких умов роботи ще до того, як бізнес встиг повністю оговтатися від наслідків війни. У таких умовах довгострокове планування стає розкішшю. Втім, частина бізнесу всеж намагається адаптуватися через постійну внутрішню перебудову.
«Втримати бізнес допомогла гнучкість. Я оптимізував витрати, переглянув бізнес-процеси та зосередився на найбільш рентабельних напрямках», – резюмує підприємець.
Логістика дорожчає, людей бракує: чому підтримка бізнесу досі не закриває головних проблем
Другим великим викликом, про який говорить бізнесмен, є питання логістики, інфраструктури та нестачі кадрів. Поки громади звітують про відновлення, підприємці щодня стикаються з новими реаліями – зростанням цін на пальне, складнішими маршрутами, підвищенням витрат на доставку та дефіцитом робочої сили.
«Найбільші фінансові труднощі пов’язані з логістикою, високими витратами на енергію та паливо. Також відчувається брак кадрів через мобілізацію. Зросли витрати на закупівлю товарів та послуг, що суттєво зменшує прибутковість», – наголошує підприємець.
Цей коментар вказує на критичну проблему: навіть за наявності товару, його стає нікому доставляти чи реалізовувати. Але найбільше обурення в бізнес-середовищі викликає відсутність системного підходу до тих, хто втратив усе. Підприємець підкреслює, що грантова допомога не є єдиним рятівним колом:
«Гранти, попри їхню наявність, часто є лише допоміжними заходами. Без власного капіталу важко відкрити або відновити бізнес. Для ФОП-переселенців, котрі втратили бізнес, наразі фактично немає механізмів компенсації», – додає чоловік.
Саме в цьому й полягає розрив між державною політикою підтримки та реальними потребами підприємців. Бізнесу потрібні не лише точкові гранти, а й чіткі компенсаційні механізми для тих, хто переїхав і намагається інтегруватися в економіку регіону.
Економіка «після прильоту»: коли безпека стає умовою виживання бізнесу
Для глибшого розуміння реального сектору економіки, ми поговорили з Ігорем Шкіндером, співвласником і директором ТОВ «Ерафлайм». Компанія займається виробництвом енергозберігаючого електроопалення та електронних блоків керування, залишаючи виробництво в Україні навіть під час війни.
Історія підприємства стала показовою для бізнесу у 2026 році: витрати на безпеку більше не розглядаються як інвестиція, а стали необхідною умовою виживання. У 2025 році компанія зазнала прямого удару дрона типу «шахед», внаслідок чого втратила значну частину виробничих потужностей.
Після таких атак бізнесу доводиться повністю переглядати підходи до роботи. Генератори і системи резервного живлення вже не є звичайними витратами, а стають критично важливими для функціонування.
«На сьогодні це вже не інвестиції, а необхідна умова для функціонування. Без забезпечення енергоживлення та базової безпеки, операційна діяльність просто неможлива», – коментує Ігор Шкіндер.
Кадровий голод і бізнес, який тримає людей: чому виробництва не їдуть за кордон
Крім постійної загрози обстрілів, виробничий бізнес зіштовхнувся з критичним дефіцитом кадрів. Мобілізація торкнулася не лише робітників, а й керівників ключових напрямків. У ТОВ «Ерафлайм», наприклад, обов’язки мобілізованих виконують їхні заступники, а деякі процеси доводиться перебудовувати просто під час роботи.
Через нестачу спеціалістів, бізнес часто відкладає свої плани розвитку. Одним із найбільших ударів стало уповільнення експорту, оскільки його керівник зараз проходить військову службу.
«Експортний напрямок до 2025 року зростав стабільно, але зараз його розвиток уповільнився. Відповідно, активне масштабування експорту призупинене», – зазначає Ігор Шкіндер.
Попри це, компанія шукає альтернативні рішення, співпрацюючи з людьми з інвалідністю та з Державною службою зайнятості. Незважаючи на заклики релокації виробництва за кордон, власники свідомо вирішують залишитися.
Це має як фінансовий, так і глибокий соціальний аспект. Ігор Шкіндер пояснює таке рішення високою відповідальністю перед колективом:
«Ми відчуваємо зобов’язання за збереження робочих місць, особливо перед тими колегами, які захищають нашу країну», – резюмує він.
Фінансові важелі та горизонт планування в один сезон
У 2026 році стосунки бізнесу з державою стали дедалі прагматичнішими. Підприємці розуміють, що держава не має змоги повністю компенсувати втрати. Водночас для бізнесу критично важливими залишаються швидка комунікація, чіткі правила та доступ до реальних фінансових інструментів.
Одним із механізмів, яким скористалося ТОВ «Ерафлайм», стала державна програма «Доступні кредити 5-7-9%». Компанія змогла використати ці кошти для інвестиційних потреб. За словами Ігоря Шкіндера, це один із небагатьох інструментів, що справді працює для виробничого сектору, дозволяючи залучати капітал без значного фінансового навантаження.
Але навіть за таких умов війна значно змінила сам підхід до планування. Якщо раніше підприємства могли планувати на роки вперед, то тепер більшість з них працює в режимі короткострокового планування.
«Операційне планування у нас йде в межах одного виробничого сезону, фактично на календарний рік. Стратегічні цілі визначаються на довший період, але постійно коригуються відповідно до поточної ситуації», – зазначає він.
Поки працюють верстати та зберігається навіть мінімальний зв’язок із каналами збуту, бізнес продовжує підтримувати економічний фронт.
«Ми продовжуємо працювати в Україні, підтримуємо військових і віримо в економічний потенціал нашої країни», – додає Ігор Шкіндер.
Хто ще вкладає гроші в регіон – і чому великі інвестори залишаються обережними
Щоб зрозуміти, як війна змінює економіку, ми поспілкувалися з Вячеславом Штаньком – старшим партнером адвокатського об’єднання. За його словами, у 2026 році інвестиції стали максимально прагматичними. Гроші вкладають, в основному, ті, хто бачить реальні можливості повернення інвестицій уже в середньостроковій перспективі.
«На сьогодні інвестують переважно ті, хто має реалістичну перспективу повернення вкладених коштів. Це, в першу чергу, стосується внутрішнього капіталу», – зазначає експерт.
На це впливають не лише воєнні ризики, а й валютні обмеження, які змушують підприємців залишати капітал в країні. Особливістю 2026 року стало дофінансування вже запущених об’єктів, оскільки багато компаній поставлені перед вибором: зупинка будівництва означає фінансові втрати.
«Компанії змушені дофінансовувати свої проєкти, оскільки інакше повернення раніше вкладених коштів стає неможливим. Що стосується західних інвестицій, їхня присутність залишається обмеженою», – пояснює Вячеслав Штанько.
Бюджетний розрив: чому податки не є головною проблемою регіону
Попри дискусії навколо податкового навантаження, для області головна проблема – це фінансова спроможність громад. Після децентралізації ця різниця стала особливо помітною під час війни.
«Великими територіальними громадами, які вчасно скористалися можливостями об’єднання, демонструють вищу стійкість до кризи. Водночас менші громади стикаються з необхідністю скорочення фінансування ключових видатків, що безпосередньо впливає на якість бізнес-середовища», – підкреслює Вячеслав Штанько.
Фактично бізнес живе в умовах нової економічної нерівності, де великі громади мають більше можливостей для розвитку інфраструктури та підтримки бізнесу, а менші громади залишаються з монополією на свої проблеми.
Енергетична криза змінила правила гри: хто втрачає ринок першим
Одним із ключових факторів, що трансформував бізнес-ландшафт у 2026 році, стала енергетична нестабільність. Особливо постраждали ті підприємства, які залежать від стабільного живлення та значних обсягів електроенергії.
«Найбільше вразливими стали галузі з високою енергоємністю – зокрема харчова промисловість і сегменти хімічної галузі, де потрібне безперервне охолодження продукції», – зазначає Вячеслав Штанько.
Через перебої в електропостачанні та зростання витрат багато виробників змушені скорочувати обсяги роботи або повністю зникати з ринку, що негативно впливає на роздрібну торгівлю: певні категорії товарів стали менш доступними або подорожчали.
«Споживач став економнішим, а період зниження купівельної спроможності створив нові пріоритети, і повернення до попередніх моделей споживання відбувається повільно», – пояснює експерт.
У результаті бізнес змушений адаптуватися до моделей з меншими витратами та швидшою реакцією на потреби ринку, зменшуючи залежність від енергоресурсів.
Менше міжнародної допомоги – більше навантаження на громади
Ще одним викликом є скорочення міжнародних програм підтримки. Частина великих донорських ініціатив трансформується або закривається. Вячеслав Штанько відзначає, що головний ризик полягає не лише в втраті грошової допомоги, а й у можливому погіршенні критичної інфраструктури.
«Скорочення міжнародної підтримки вже триває. Багато програм було зупинено, а без інвестицій у критичну інфраструктуру стійкість економіки опиняється під загрозою», – зазначає експерт.
У другій половині 2026 року стан енергосистеми залишатиметься одним із ключових чинників ризику. Підприємства все більше покладаються на власну автономність, а окремі мережі працюють завдяки тимчасовим рішенням.
«Вже зараз підприємцям слід інвестувати в економічну стійкість: резервні джерела живлення, оптимізацію споживання енергії та диверсифікацію процесів», – підсумував Вячеслав Штанько.
Досвід бізнесу в Україні у 2026 році демонструє: головною умовою виживання стала не лише здатність швидко заробляти, але й готовність постійно адаптуватися. Підприємства працюють під тиском енергетичних ризиків, кадрового дефіциту, проблемної логістики, скорочення міжнародної підтримки та нестабільного попиту.
Саме внутрішні підприємства сьогодні фактично підтримують економіку регіону. Бізнес дофінансовує проєкти, шукає нові моделі роботи і інвестує в автономність. Таким чином, регіон живе в умовах постійної економічної адаптації, де стабільність бізнесу залежить не стільки від зовнішньої допомоги, скільки від здатності швидко реагувати на нові виклики.
Фото: «Київщина 24/7»
Створено за матеріалами: kyivschina24.com